Балдін Олександр Михайлович (народився 26.02.1926) — радянський фізик, академік (1981; член-кореспондент 1972). Народився в Москві. Закінчив Московський інженерно-фізичний інститут (1949). У 1949 — 68 працював у Фізичному інституті АН СРСР (з 1960 — завідувач сектору), з 1961 — також в Об'єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні (з 1968 — директор Лабораторії високих енергій). Наукові дослідження стосуються фізики елементарних частинок, електромагнітних взаємодій, ядерної фізики, теорії прискорювачів.
Спільно з В. В. Михайловим уперше в полюсному наближенні побудував (1950 — 52) теорію фотонародження мезонів (увів аномальні магнітні моменти нуклонів), передбачив (1951) основні закономірності навколопорогового фотонародження мезонів, які згодом отримали експериментальне підтвердження (Державна премія СРСР, 1973). Довів (1957) на прикладі протона, що елементарні частинки повинні мати електричну і магнітну поляризовність. Відкрив прямий перехід фотон — векторний мезон на прикладі розпадів векторних мезонів на електрон-позитронні пари (1967). Увів поняття оптичної анізотропії ядер (1959) і розробив теорію тензорної поляризовності ядер (1960). Співавтор проекту Дубненського синхрофазотрона (1949). Запропонував (з М. С. Рабиновичем і В. В. Михайловим) метод обвідних (1950) і теорію майже періодичного руху в довільних магнітних полях (1952).
Передбачив і спільно з В. С. Ставинським виявив кумулятивний ефект при зіткненні релятивістських ядер (1971). Заклав основи релятивістської ядерної фізики.
Спільно з В. В. Михайловим уперше в полюсному наближенні побудував (1950 — 52) теорію фотонародження мезонів (увів аномальні магнітні моменти нуклонів), передбачив (1951) основні закономірності навколопорогового фотонародження мезонів, які згодом отримали експериментальне підтвердження (Державна премія СРСР, 1973). Довів (1957) на прикладі протона, що елементарні частинки повинні мати електричну і магнітну поляризовність. Відкрив прямий перехід фотон — векторний мезон на прикладі розпадів векторних мезонів на електрон-позитронні пари (1967). Увів поняття оптичної анізотропії ядер (1959) і розробив теорію тензорної поляризовності ядер (1960). Співавтор проекту Дубненського синхрофазотрона (1949). Запропонував (з М. С. Рабиновичем і В. В. Михайловим) метод обвідних (1950) і теорію майже періодичного руху в довільних магнітних полях (1952).
Передбачив і спільно з В. С. Ставинським виявив кумулятивний ефект при зіткненні релятивістських ядер (1971). Заклав основи релятивістської ядерної фізики.