Бріллюен Леон (7.08.1889 — 1969) — французький фізик. Народився в Севрі. Закінчив Нормальну школу (1912). Викладав радіофізику у Вищій електротехнічній школі (1921—31) і теоретичну фізику в Інституті Анрі Пуанкаре (1928-32), з 1932 очолював кафедру теоретичної фізики в Колеж де Франс. У 1939—40 — директор французького радіомовлення. З 1941 працював в університетах США, зокрема з 1954 в Колумбійському.
Основні роботи в галузі квантової механіки, радіофізики, фізики твердого тіла, кібернетики, філософських проблем науки. У квантовій механіці відомий формулою Бріллюена — Вігнера, теоремою Бріллюена, пов'язаною з методом самоузгодженого поля Гартрі — Фока, і широко застосовуваним, особливо в квантовій хімії, методом БВК (метод Бріллюена — Вентцеля — Крамерса). У 1922 передбачив зміну тонкої структури спектра при флуктуаційному розсіянні світла, відоме як «ефект Бріллюена — Мандельштама» (у 1926 аналогічні результати опублікував Л. І. Мандельштам). У 1927 з квантових позицій пояснив теорію парамагнетизму Ланжевена, увівши так звану функцію Бріллюена. У фізику кристалів увів важливе поняття «зон Бріллюена». Спільно з Ф. Блохом заклав основи зонної теорії твердих тіл. Незалежно від П. Дебая передбачив (1914) дифузне розсіяння рентгенівських променів коливаннями ґратки. Займався також теорією інформації і філософськими питаннями науки.
Член Національної АН США (1953).