Дебай Петер Йозеф Вільгельм (24.03.1884—2.02.1966) — фізик і хімік, один з основоположників теорії твердого тіла. Народився в Маастрихті. Закінчив Вищу технічну школу в Ахені (1905) і Мюнхенський університет (1908). У 1911 —професор Цюрихського університету, у 1912 — Утрехтського, у 1913 — 20 — Ґеттінгенського, у 1920 — 27 — Цюрихського політехнікуму, у 1927 —33 — Лейпцизького університету. У 1934— 39 — директор Інституту фізики кайзера Вільгельма і професор Берлінського університету, у 1940 —50 — професор Корнеллського університету (США).
Роботи присвячені квантовій теорії твердих тіл, теорії теплопровідності кристалів, теорії будови молекул, квантовій теорії атома. У 1912 ввів уявлення про тверде тіло як ізотропне пружне середовище, здатне здійснювати коливання в скінченному діапазоні частот (модель твердого тіла Дебая), і розрахував спектр власних частот для правильного кристала. Виходячи з вигляду спектра в ділянці низьких частот, показав, що теплоємність ґратки при низьких температурах має бути пропорційною третьому степеню абсолютної температури (закон теплоємності Дебая). У рамках своєї моделі ввів поняття характеристичної температури (температура Дебая), яка визначає для кожної речовини ділянку, де стають істотними квантові ефекти. Розвинув теорію теплопровідності діелектричних кристалів і дипольну теорію діелектриків, засновану на уявленні про молекули як жорсткі диполі. Незалежно від Л. Бріллюена передбачив (1913) дифузійне розсіяння рентгенівських променів коливаннями ґратки. У 1916 разом з А. Зоммерфельдом застосував умови квантування для пояснення ефекту Зеемана, ввів магнітне квантове число, разом з П. Шеррсром розробив метод дослідження структури дрібнокристалічних матеріалів за допомогою дифракції рентгенівських променів (метод Дебая — Шеррера). У 1923 пояснив ефект Комптона. У 1926 незалежно від В. Джіока запропонував для отримання температур нижче 1 К метод адіабатичного розмагнічування парамагнетиків (метод магнітного охолодження). У 1932 виявив дифракцію світла на ультразвуку. Разом з Е. Хюккелем розвинув (1923) теорію сильних електролітів, що пояснює вигляд залежності коефіцієнта активності від концентрації (формула Дебая — Хюкксля). Один з перших почав дослідження полімерів.Член багатьох академій наук і наукових товариств, іноземний член АН СРСР (1924). Нобелівська премія з хімії (1936). Медалі Х. Лоренца, М. Фарадея, Б. Румфорда, Б. Франкліна, Дж. Гіббса (1949), М. Планка (1950), Е. Ніколса, Дж. Прістлі (1963).