Інфельд Леопольд (20.08.1898-15.01.1968) — польський фізик-теоретик, член Польської АН (1952). Народився в Кракові. Закінчив Краківський університет (1921) і працював учителем середніх шкіл. У 1929—36 — старший асистент Львівського університету (у 1933—34 — стипендіат у Кембриджі). У 1936—38 працював в Принстонському інституті перспективних досліджень, де співпрацював з А. Ейнштейном, з 1939 — професор університету в Торонто (Канада). Після повернення до Польщі (1950) очолив кафедру теоретичної фізики Варшавського університету, з 1951 — також директор Інституту теоретичної фізики.
Робота стосується загальної теорії відносності, класичної, релятивістської та квантової теорії поля. Разом з М. Борном побудував (1934) феноменологічну модель класичної електродинаміки, що усуває нескінченність енергії точкового заряду (теорія Борна—Інфельда). Разом з А. Ейнштейном і Б. Гофманом вивів у загальній теорії відносності рівняння руху тіл з рівнянь поля і побудував задовільну теорію тяжіючих тіл у гравітаційному полі (теорія Ейнштейна—Інфельда—Гофмана).
Відомий також як науковий публіцист і письменник. Широку популярність здобула книга «Еволюція фізики», написана ним у співавторстві з А. Ейнштейном, що витримала багато видань і перекладена різними мовами світу. Є автором кількох повістей, зокрема повісті про французького математика «Е. Галуа — обранець богів».
Член багатьох академій наук. Створив теоретичну школу.