Андерсон Філіп Варен (народився 13.11.1923) — американський фізик, член Національної АН (1967). Народився в Індіанаполісі. Закінчив Гарвардський університет (1943). З 1949 працює в лабораторіях Белл-телефон, у 1967 —75 — візит-професор Кембриджського університету, з 1975 — професор Прінстонського. Дослідження присвячені фізиці твердого тіла, магнетизму, надпровідності, теорії багатьох тіл, квантовій хімії, ядерній фізиці. Побудував кількісну теорію` феримагнетизму (1950), теорію надпровідності мовою псевдоспіна (1958), теорію «брудних» надпровідників (1959). Роботою, в якій дав пояснення властивостей магнітних домішок у немагнітних металах, відкрив новий напрямок у теорії магнетизму. У теорії надпровідності сформулював теорему, що немагнітні домішки не впливають на температуру переходу металу в надпровідний стан (теорема Андерсона). Важливу роль відіграли його роботи, присвячені локалізації електронних станів у невпорядкованих системах та явищу, названому «переходом Андерсона». Є одним із творців теорії невпорядкованих систем. Спільно з Дж. Роуеллом експериментально виявив у 1963 стаціонарний ефект Джозефсона, дав мікроскопічну теорію ефектів Джозефсона, увів термін «слабка надпровідність». Виготовив перші надпровідні містки (1964). Побудував модель критичних струмів надпровідників II роду з дефектами (теорія Андерсона — Кіма). Удосконалив теорію непрямої обмінної взаємодії, розроблену X. Крамерсом (схема Крамерса — Андерсона), розвинув метод тунельного гамільтоніана. За фундаментальні теоретичні дослідження в галузі електронної структури магнітних і невпорядкованих систем удостоєний у 1977 спільно з Дж. Ван Флеком і Н. Моттом Нобелівської премії. Премія Д. Хейнемана.
Андерсон Філіп Варен
Андерсон Філіп Варен (народився 13.11.1923) — американський фізик, член Національної АН (1967). Народився в Індіанаполісі. Закінчив Гарвардський університет (1943). З 1949 працює в лабораторіях Белл-телефон, у 1967 —75 — візит-професор Кембриджського університету, з 1975 — професор Прінстонського. Дослідження присвячені фізиці твердого тіла, магнетизму, надпровідності, теорії багатьох тіл, квантовій хімії, ядерній фізиці. Побудував кількісну теорію` феримагнетизму (1950), теорію надпровідності мовою псевдоспіна (1958), теорію «брудних» надпровідників (1959). Роботою, в якій дав пояснення властивостей магнітних домішок у немагнітних металах, відкрив новий напрямок у теорії магнетизму. У теорії надпровідності сформулював теорему, що немагнітні домішки не впливають на температуру переходу металу в надпровідний стан (теорема Андерсона). Важливу роль відіграли його роботи, присвячені локалізації електронних станів у невпорядкованих системах та явищу, названому «переходом Андерсона». Є одним із творців теорії невпорядкованих систем. Спільно з Дж. Роуеллом експериментально виявив у 1963 стаціонарний ефект Джозефсона, дав мікроскопічну теорію ефектів Джозефсона, увів термін «слабка надпровідність». Виготовив перші надпровідні містки (1964). Побудував модель критичних струмів надпровідників II роду з дефектами (теорія Андерсона — Кіма). Удосконалив теорію непрямої обмінної взаємодії, розроблену X. Крамерсом (схема Крамерса — Андерсона), розвинув метод тунельного гамільтоніана. За фундаментальні теоретичні дослідження в галузі електронної структури магнітних і невпорядкованих систем удостоєний у 1977 спільно з Дж. Ван Флеком і Н. Моттом Нобелівської премії. Премія Д. Хейнемана.