Давидов Олександр Сергійович (народився 26.12.1912) — радянський фізик-теоретик, академік АН УРСР (1964). Народився в Євпаторії. Закінчив Московський університет (1939). У 1945-53 працював в Інституті фізики АН УРСР, у 1953—56 — завідувач відділу Фізико-енергетичного інституту в Обнінську, у 1956—64 — професор, завідувач кафедри Московського університету. У 1964—66 — завідувач відділу Інституту фізики АН УРСР, з 1966 — завідувач відділу Інституту теоретичної фізики АН УРСР і з 1973 — директор.
Роботи в галузі теорії твердого тіла, теорії ядра, теоретичної біофізики. Перший поширив (1948) поняття екситона на молекулярні кристали складної структури і вказав на ту вирішальну роль, яку вони відіграють у процесах поглинання світла, люмінесценції і фотопровідності. Довів, що навіть незначна молекулярна взаємодія в більшості випадків істотно змінює енергетичний спектр реального кристала, призводячи до розщеплення невироджених молекулярних термів у кристалах («давидовське розщеплення»). Перший увів у 1951 поняття деформуючих екситонів. Вивчав явище домішкового поглинання світла кристалами і розробив у 1952 теорію цього явища. У 1966 за теоретичні дослідження екситонів у кристалах удостоєний (разом з іншими) Ленінської премії.
У 1958 разом з Г. Ф. Філіпповим сформулював і розвинув основні положення моделі жорсткого неаксіального ротатора, що дала змогу пояснити багато закономірностей у спектрах низьких збуджень великої групи несферичних ядер, у 1960 разом з О. О. Чабаном розробив модель колективних збуджень з урахуванням деформівності форми ядра при його обертанні. У результаті Давидовим була розвинена (1958—60) теорія колективних збуджених станів несферичних атомних ядер, що враховує порушення аксіальної симетрії ядер (теорія неаксіальних ядер Давидова).
Державна премія УРСР, 1969). У 1973—76 розробив теорію солітонів, на основі якої побудував модель м'язового скорочення. Герой Соціалістичної Праці (1982).