Федоров Федір Іванович (народився 19.06.1911) —радянський фізик-теоретик, академік АН БРСР (1966). Народився в Турці Мінської губ. Закінчив Білоруський університет (1931). З 1936 працює в Білоруському університеті (з 1957 — професор) і з 1953 — завідувач лабораторії теоретичної фізики Інституту фізики АН БРСР. З 1963 — також академік-секретар Відділення фізико-математичних наук АН БРСР.
Праці стосуються квантової теорії поля, фізики елементарних частинок, теорії поширення хвиль у кристалах. Встановив загальні властивості мінімальних поліномів матриць релятивістських хвильових рівнянь, що описують елементарні частинки, розвинув загальний метод проєктивних операторів, що дає змогу отримати в коваріантній і компактній формі всі характеристики станів частинок із довільним спіном. Запропонував оригінальну параметризацію групи Лоренца, що дало змогу по-новому побудувати теорію цієї групи та її представлень і привело до простого розв'язання основних питань релятивістської кінематики.
Розвинув коваріантні методи прямого тензорного числення і застосував їх до проблем оптики й акустики кристалів. На цій основі вперше дав (1954) загальну і строгу теорію поширення електромагнітних хвиль у середовищах, що мають водночас усі можливі види анізотропії. Побудував несуперечливу теорію гіротропії кристалів (1976). Відкрив (1954) явище бічного зміщення променя світла при відбитті (зсув Федорова). Вперше запропонував аналітичний метод обчислення температури для кристалів довільної симетрії (1965). За цикл праць «Теорія оптичних властивостей анізотропних середовищ» удостоєний у 1976 Державної премії СРСР.
Герой Соціалістичної Праці (1978).