Фок Володимир Олександрович (22.12.1898-27.12.1974) - радянський фізик-теоретик, академік (1939; член - кореспондент 1932). Народився в Петербурзі. Закінчив Петроградський університет (1922), там же працював (з 1932 — професор). Одночасно працював у 1924 — 36 в Ленінградському фізико-технічному інституті та в 1928 — 41 — у Державному оптичному інституті, в 1934—41 і в 1944—53 — у Фізичному інституті АН СРСР, в 1954-64 — в Інституті фізичних проблем АН СРСР.
Роботи стосуються квантової механіки, квантової електродинаміки, квантової теорії поля, теорії багатоелектронних систем, статистичної фізики, теорії відносності, теорії гравітації, радіофізики, математичної фізики, філософських питань фізики. Уже в перших роботах з квантової механіки здобув ряд результатів, що сприяли її розвитку (узагальнення рівняння Шредінгера на випадок магнітного поля і релятивістський випадок руху зарядженої частинки в електромагнітному полі, геометризація разом з Д. Д. Іваненком рівняння Дірака тощо).
У 1930 для пояснення спектрів атомів розробив метод наближеного опису і розрахунку системи взаємодіючих ферміонів, який здобув широке застосування в теорії багатоелектронних систем, — так званий метод самоузгодженого поля, або метод Гартрі — Фока (цей метод у 1928 розвинув також Д. Гартрі). Розробив геометричну теорію атома водню, використавши методи теорії груп, першим відкрив приховану симетрію в атомі водню.
У 1932 запропонував метод розгляду систем зі змінним числом частинок у конфігураційному просторі (метод вторинного квантування в просторі Фока). Розроблені Фоком два вищезгадані методи виявилися плідними для побудови й розвитку квантової теорії багаточастинкових систем. У 1932 разом з П. Діраком і Б. Подольським розробив багаточасовий формалізм, що є релятивістськи інваріантною формою квантової електродинаміки, який по суті завершив її становлення, ставши водночас попередником формалізму сучасної квантової електродинаміки, створеної у 1946—49. У 1934 запропонував особливий спосіб формулювання рівнянь квантової теорії поля і квантової теорії багатьох тіл — метод функціоналів Фока. За дослідження з квантової теорії поля, зокрема з вторинного квантування і квантової електродинаміки, проведені в 1928 — 57, у 1960 був удостоєний Ленінської премії.
Досліджував ряд важливих задач теорії тяжіння і запропонував наближений метод розв'язання рівнянь Ейнштейна для сферично протяжних мас за припущення евклідовості простору на нескінченності (1939), розглянув виведення рівнянь руху тіл з урахуванням їхньої структури і обертання, отримання десяти інтегралів руху тощо. Широко відомі також «представлення Фока», «умови симетрії Фока», «перетворення Фока», «формули Фока».
Величезне теоретичне і практичне значення мають праці Фока з теорії дифракції, зокрема він розробив строгу теорію поширення радіохвиль над земною поверхнею без урахування атмосфери (Державна премія СРСР, 1946).
Значну увагу приділяв філософським питанням фізики, зокрема методології квантової механіки. Брав активну участь у дискусіях з принципових питань квантової механіки і теорії відносності. Його роботи значною мірою сприяли правильному розумінню суті фізичних теорій та їхнього філософського значення.
Герой Соціалістичної Праці (1968). Член низки академій наук і наукових товариств. Премія Д. І. Менделєєва (1936).