Франк Ілля Михайлович (народився 23.10.1908) — радянський фізик, академік (1968; член - кореспондент 1946). Народився в Петербурзі. Закінчив Московський університет (1930). У 1930 — 34 працював у Державному оптичному інституті, у 1934-70 - у Фізичному інституті АН СРСР (з 1941 — завідувач відділу, з 1947 — завідувач лабораторії). З 1957 — директор Лабораторії нейтронної фізики Об'єднаного інституту ядерних досліджень у Дубні і з 1971 — завідувач лабораторії Інституту ядерних досліджень АН СРСР. З 1940 — також професор Московського університету.
Роботи стосуються фізичної оптики, нейтронної і ядерної фізики низьких енергій. У 1937 з І. Є. Таммом розробив на основі класичної електродинаміки теорію випромінювання Вавилова — Черенкова, показавши, що джерелом цього випромінювання є електрони, які рухаються в середовищі зі швидкістю, більшою за фазову швидкість світла (Державна премія СРСР, 1946; Нобелівська премія, 1958). Надалі досліджував багато особливостей цього випромінювання. Побудував теорію так званого складного ефекту Доплера — ефекту Доплера в середовищі з урахуванням її заломлювальних властивостей і дисперсії (1942) і разом з В. Л. Гінзбургом — аномального ефекту Доплера (у разі надсвітлової швидкості джерела) (1947). У 1946 передбачив з В. Л. Гінзбургом перехідне випромінювання, що виникає при перетині рухомим зарядом плоскої межі поділу двох середовищ.
У 1938 разом з Л. В. Трошевим досліджував утворення пар гамма-квантами в криптоні й азоті, отримавши найбільш повне і коректне порівняння теорії явища з експериментом.
У середині 40-х років здійснив широкі теоретичні та експериментальні дослідження розмноження нейтронів у гетерогенних уран-графітових системах, які допомогли зрозуміти й уточнити основні закономірності перенесення нейтронів у ядерних реакторах, зокрема вони дозволили з високою точністю визначити критичний розмір і коефіцієнт розмноження нейтронів у нескінченній системі та вивчити їхню залежність від властивостей уран-графітової ґратки. Запропонував і розробив імпульсний метод вивчення дифузії теплових нейтронів, виявив (1954) залежність середнього коефіцієнта дифузії від геометричного параметра (ефект дифузійного охолодження). Розробив також новий метод спектрометрії нейтронів — за часом їхнього сповільнення у свинці.
Виконав цикл експериментальних досліджень реакцій на легких ядрах, у яких випромінюються нейтрони, взаємодії швидких нейтронів з ядрами тритію, літію й урану, процесу поділу. Поклав початок вивченню короткоживучих квазістаціонарних станів і поділу ядер під дією мезонів і частинок високих енергій. Брав участь у створенні і запуску імпульсних реакторів на швидких нейтронах ІБР-1 (1960) і ІБР-2 (1981).
Створив школу фізиків. Державні премії СРСР (1954, 1971). Золота медаль С. І. Вавилова (1980).