Гелл-Манн Мюррей (народився 15.09.1929) — американський фізик-теоретик, член Національної АН (1960). Народився в Нью-Йорку. Закінчив Єльський університет (1948) і Массачусетський технологічний інститут (1951). У 1952—54 працював у Чиказькому університеті, з 1954 — у Каліфорнійському технологічному інституті (з 1956 — професор). Праці присвячені квантовій теорії поля, ядерній фізиці, фізиці елементарних частинок (симетрії слабких і сильних взаємодій, дисперсійні співвідношення). У 1953 увів поняття дивності — нового квантового числа, яке є однією з основних характеристик елементарної частинки, і відкрив закон збереження дивності (незалежно від К. Нішіджіми), розробив формалізм ізоспіна. У рамках своєї схеми класифікації частинок передбачив нові частинки — сигма-нуль-гіперон і ксі-нуль-гіперон. У 1953 разом із М. Гольдбергером дав одне з формулювань формальної теорії розсіяння і метод дисперсійних співвідношень у квантовій теорії поля, у 1954 з Ф. Лоу — метод ренормалізаційної групи. У 1955 розробив теорію нейтральних K-мезонів, передбачивши в ній K01- і K02)-мезони. Висунув (1957) модель «глобальної симетрії». Разом із Р. Фейнманом (незалежно від Р. Маршака і Е. Сударшана) розробив (1958) теорію слабкої взаємодії. У 1961 запропонував модель векторної домінантності і незалежно від Ю. Неємана — систематику елементарних частинок, об'єднавши їх в окремі супермультиплети (система симетрії Гелл-Манна — Неємана). За допомогою цієї систематики передбачив нову елементарну частинку — омега-мінус-гіперон і її властивості (у 1964 частинка була виявлена експериментально). У 1962 запропонував метод алгебри струмів. Автор (незалежно від Дж. Цвейга) кваркової гіпотези (1964). Незалежно від інших висунув гіпотезу глюонів (1973). За досягнення і відкриття, пов'язані з класифікацією елементарних частинок і їхніх взаємодій, у 1969 удостоєний Нобелівської премії. Премія Д. Хайнемана (1959), медалі Е. Лоуренса (1966), Б. Франкліна (1967) та ін.