Капіца Петро Леонідович ( народився 9.07.1894) — радянський фізик, академік (1939; член - кореспондент 1929). Народився в Кронштадті. Закінчив Петроградський політехнічний інститут (1918) і залишився працювати на кафедрі у А. Ф. Іоффе. У 1921 був направлений у наукове відрядження до Англії, де працював у Кавендішській лабораторії. У 1924—32 був заступником директора Кавендішської лабораторії, у 1930 —34 — директором лабораторії Монда при Королівському товаристві і професором (у 1929 обраний членом Лондонського королівського товариства). Після повернення в СРСР організував у Москві Інститут фізичних проблем, директором якого був у 1935—46 і є з 1955. У 1939—46 — професор Московського університету, з 1947 — Московського фізико-технічного інституту.
Роботи присвячені ядерній фізиці, фізиці і техніці надсильних магнітних полів, фізиці і техніці низьких температур, електроніці великих потужностей, фізиці високотемпературної плазми. У 1920 разом з М. М. Семеновим запропонував метод визначення магнітного моменту атома, реалізований у 1922 в дослідженнях О. Штерна і В. Герлаха. Перший у 1923 помістив камеру Вільсона в сильне магнітне поле і спостерігав викривлення треків альфа-частинок.
У 1924 запропонував новий метод отримання імпульсних надсильних магнітних полів (напруженістю до 500000 ерстед). Отримавши рекордні значення магнітного поля, вивчав його вплив на різні фізичні властивості речовини. Встановив у 1928 закон лінійного зростання електричного опору ряду металів від напруженості магнітного поля (закон Капіци). Створив нові методи зрідження водню і гелію, сконструював нові типи зріджувачів (поршневі, детандерні і турбодетандерні установки). У 1934 побудував зріджувач гелію детандерного типу продуктивністю 2 л/год, у 1939 — установку низького тиску для промислового отримання кисню з повітря. Турбодетандер Капіци змусив переглянути принципи створення холодильних циклів, які використовуються для зрідження і розділення газів, що суттєво змінило розвиток світової техніки отримання кисню.
Розробивши техніку отримання рідкого гелію, вивчив його властивості. У ряді своїх експериментів показав, що при температурі нижче критичної (2,19 К) в'язкість рідкого гелію стає надзвичайно малою (відкриття надплинності гелію II), і докладно вивчив властивості рідкого гелію в цьому новому стані, зокрема показав, що він складається з двох компонент — надплинної і нормальної. Ці дослідження стимулювали розвиток квантової теорії рідкого гелію, розробленої Л. Д. Ландау. Спостерігав у 1941 стрибок температури на межі «тверде тіло — рідкий гелій» (температурний стрибок Капіци). У 1978 за фундаментальні дослідження в галузі фізики низьких температур удостоєний Нобелівської премії.
У післявоєнний період увагу Капіци привертає електроніка великих потужностей. Розвинув загальну теорію електронних приладів магнетронного типу і створив магнетронні генератори неперервної дії — планотрон і ніготрон. Висунув гіпотезу про природу кульової блискавки. Експериментально виявив (1959) утворення високотемпературної плазми у високочастотному розряді. Роботи присвячені також історії фізики і організації науки.
Двічі Герой Соціалістичної Праці (1945, 1974), двічі лауреат Державної премії СРСР (1941, 1943). Член багатьох закордонних академій наук і наукових товариств. Золота медаль М. В. Ломоносова (1959), медалі М. Фарадея (1942), Б. Франкліна (1944), Н. Бора (1964), Е. Резерфорда (1966), премія Ф. Саймона (1973) та ін. Головний редактор «Журналу експериментальної і теоретичної фізики» (з 1955).