Харитон Юлій Борисович ( народився 27.02.1904) — радянський фізик і фізико-хімік, академік (1953; член-кореспондент 1946). Народився в Петербурзі. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1925). З 1921 почав працювати в Ленінградському фізико-технічному інституті. У 1926—28 стажувався в Кавендішській лабораторії в Е. Резерфорда. З 1931 — в Інституті хімічної фізики АН СРСР та інших науково-дослідних установах.
Роботи стосуються ядерної фізики, хімічної кінетики, фізики горіння і вибуху. Разом з Я. Б. Зельдовичем дав у 1939 один з перших розрахунків ланцюгової ядерної реакції поділу урану. Виконав дослідження з теорії самозаймання газових сумішей, теорії детонації вибухових речовин.
Сформулював принцип визначення критичного діаметра заряду на основі порівняння часів протікання реакції і розльоту речовини, дав аналіз механізму процесів вибуху і побудував теорію детонаційної здатності вибухових речовин. Довів існування критичних умов окиснення фосфору, що відіграло важливу роль у розвитку теорії розгалужених ланцюгових реакцій.
Створив наукову школу. Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1951, 1954), лауреат Ленінської (1956) і трьох Державних премій СРСР (1949, 1951, 1954). Золота медаль М. В. Ломоносова (1982).