Курчатов Ігор Васильович (12.01.1903 — 7.02.1960) — радянський фізик, академік (1943). Народився в місті Сим (нині Челябінської обл.). Закінчив Кримський університет (1923). У 1925-42 працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (з 1930 — завідувач лабораторії). У 1943 організовує Лабораторію № 2 АН СРСР, у якій у широких масштабах розгортаються дослідження з атомної енергії, зокрема зі здійснення ланцюгової ядерної реакції. У 1955 лабораторія перетворюється на Інститут атомної енергії, директором якого Курчатов був до останніх днів свого життя і який тепер носить його ім'я.
Перші роботи присвячені фізиці діелектриків, зокрема електропровідності твердих тіл, утворенню об'ємного заряду при проходженні струму крізь діелектричні кристали, механізму пробою твердих діелектриків, вивченню сегнетової солі. Заклав основи вчення про сегнетоелектрику, зробив істотний внесок у вивчення електричних властивостей кристалів. У 1931—32 разом з К. Д. Синельниковим здійснив низку досліджень з фізики напівпровідників — вивчав фотоелементи із запірним шаром.
У 1932 наукові інтереси Курчатова переміщуються в галузь ядерної фізики. Разом зі співробітниками створює в 1933 високовольтну установку і прискорювальну трубку для прискорення протонів до енергії 350 кеВ, бере участь у конструюванні високовольтних установок у Харківському фізико-технічному інституті, створенні і запуску (1937) великого радянського циклотрона. У 1934 починає дослідження з нейтронної фізики. Разом з Л. І. Русиновим, Б. В. Курчатовим і Л. В. Мисовським відкриває (1935) явище ядерної ізомерії в штучно радіоактивного брому. Вивчає ядерні реакції, зумовлені швидкими і повільними нейтронами, разом з Л. А. Арцимовичем вперше (1935) чітко доводить захоплення нейтрона протоном і отримує значення ефективного перерізу цього процесу, що мало важливе значення для теорії будови дейтрона. У 1939 починає працювати над проблемою поділу важких ядер. У 1940 під його керівництвом Г. Н. Фльоров і К. А. Петржак відкривають самовільний розпад ядер урану. У 1940 Курчатов довів можливість ланцюгової ядерної реакції в системі з ураном і важкою водою. У 1941 разом з А. П. Александровим працював над проблемою протимінного захисту радянських кораблів.
З 1943 очолював дослідження з опанування ядерної енергії, брав участь у здійсненні експериментів. Виконав (1943) так звані «експоненціальні досліди», в результаті яких були отримані дані, необхідні для розробки ядерного реактора і створення методів розрахунку ядерних реакторів. Разом зі співробітниками здійснив (грудень 1946) запуск першого радянського уран-графітового реактора. Безпосередньо брав участь у розробці і запуску наступних потужніших ядерних реакторів, залишаючись науковим керівником робіт зі створення в нашій країні атомної промисловості і техніки. Під його керівництвом в СРСР розвивалися дослідження в різних галузях ядерної фізики, створювалися атомна (1949) і воднева (1953) бомби, вводилася в дію (1954) перша у світі атомна електростанція. На початку 50-х років у СРСР були розпочаті дослідження з проблеми керованого термоядерного синтезу, які перебували під постійним контролем Курчатова.
Створив школу фізиків-атомників (Г. Н. Фльоров, Г. І. Будкер, І. І. Гуревич, В. П. Джелепов, М. Г. Мещеряков, П. Е. Співак, Л. М. Неменов, Л. І. Русинов, Е. Н. Бабулевич, І. Н. Головін, В. В. Гончаров, І. С. Панасюк, К. А. Петржак, С. М. Фейнберг та ін.). Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1951, 1954), Ленінська премія (1957), Державні премії СРСР (1942, 1949, 1951, 1954), Золота медаль Ф. Жоліо-Кюрі (1959). Президія АН СРСР заснувала золоту медаль і премію імені І. В. Курчатова.