Обреімов Іван Васильович (8.03.1894—2.12.981) — радянський фізик-експериментатор, академік (1958; член - кореспондент 1933). Народився в Аннесі (Франція). Закінчив Петроградський університет (1915). У 1919-24 працював у Державному оптичному інституті, у 1924 — 29 — у Ленінградському фізико-технічному інституті, 1929 — 41 — у Харківському фізико-технічному інституті (1929 —32 — директор), у 1942—44 — у Державному оптичному інституті, у 1944 — 54— в Інституті органічної хімії АН СРСР, у 1954-65-в Інституті елементоорганічних сполук АН СРСР, з 1965 — в Інституті загальної і неорганічної хімії АН СРСР.
Роботи стосуються фізики кристалів, молекулярної спектроскопії, органічної оптики, оптотехніки. Розробив метод вирощування монокристалів з розплаву (метод Обреімова — Шубникова), методи вимірювання показників заломлення, метод визначення дисперсії в широкому спектральному інтервалі (метод Обреімова). Висунув (початок 20-х років) ідею дискретності структури спектра молекулярного кристала за досить низьких температур і довів (1928) її прямим дослідом на спектрі азобензолу. Надалі (1930 — 41) спільно з А. Ф. Прихотько ця ідея була підтверджена великим спектральним матеріалом і покладено початок низькотемпературній спектроскопії молекулярних кристалів. Побудував суцільнокварцовий інтерферометр для низькотемпературних робіт і виконав дослідження з дифракції світла на краю плоскопаралельних пластин (Державна премія СРСР, 1946). Поклав початок (1948) дослідженням з дисперсії світла в молекулярних кристалах. Виконав перші роботи з вивчення основних механізмів пластичної деформації в кристалах — утворення і розвитку смуг ковзання і двійників — і заклав основи теорії кінетики дислокацій. Побудував низку спектральних приладів.
Створив школу фізиків (Л. В. Шубников, А. Ф. Прихотько, А. В. Степанов, П. Г. Стрелков, Р.І. Гарбер, М. О. Бриліантов, В. С. Старцев та ін.). Золота медаль С. І. Вавилова (1959).