Оппенгеймер Роберт (22.04.1904-20.02.1967) — американський фізик-теоретик, член Національної АН (1941). Народився в Нью-Йорку. Закінчив Гарвардський університет (1925). Удосконалював знання в Кембриджському університеті в Е. Резерфорда (1925—26) і Ґеттінгенському університеті в М. Борна (1927), де захистив докторську дисертацію. У 1928 повернувся до США. У 1929—47 працював у Каліфорнійському університеті та Каліфорнійському технологічному інституті (з 1936 — професор). У 1943—45 очолював Лос-Аламоську наукову лабораторію. У 1947-66 — директор і в 1947-67 — професор Інституту перспективних досліджень (Принстон). За виступ проти створення водневої бомби і за використання атомної енергії в мирних цілях був знятий з усіх посад і звинувачений у «нелояльності» (1953).
Роботи стосуються ядерної фізики, квантової механіки, теорії відносності, фізики космічних променів, фізики елементарних частинок, теоретичної астрофізики. Разом із М. Борном у 1927 розробив теорію будови двоатомних молекул. Запропонував метод розрахунку розподілу інтенсивностей за компонентами спектрів випромінювання, розробив теорію взаємодії вільних електронів з атомами. У 1928 пояснив явище автоіонізації збуджених станів атомарного водню за допомогою тунельного ефекту.
У 1931 він і П. Еренфест показали, що ядра, які складаються з непарного числа частинок зі спіном 1/2, повинні підпорядковуватися статистиці Фермі — Дірака, а з парного — статистиці Бозе — Ейнштейна (теорема Еренфеста — Оппенгеймера). Застосувавши цю теорему до ядра азоту, вони показали, що протонно-електронна гіпотеза будови ядер призводить до низки суперечностей з відомими властивостями азоту. Разом із М. Філіпсом розробив (1935) теорію ядерних реакцій зриву (реакції Оппенгеймера — Філіпса). Досліджував внутрішню конверсію гамма-променів, встановив (1933) механізм утворення пар. У 1937 разом із Дж. Карлсоном розробив каскадну теорію космічних злив, у 1938 з Г. Волковим зробив перший розрахунок моделі нейтронної зорі, у 1939 з Дж. Снайдером передбачив існування «чорних дір». У Берклі співпрацював з Е. Лоуренсом у розробці способів розділення ізотопів урану. У 1947 незалежно від інших пояснив «лембівський зсув». Роботи останніх років присвячені також загальним проблемам науки.
Засновник наукової школи в Берклі. Член низки академій наук і наукових товариств. У 1948 — президент Американського фізичного товариства. Премія Е. Фермі (1963).