Пенроуз Роджер ( народився 8.03.1931) - англійський фізик-теоретик, член Лондонського королівського товариства (1972). Народився в Колчестері. Закінчив Лондонський університет (1952), де працював у 1956 — 57, у 1957 —60 — у Кембриджському університеті, у 1961—73 — у Лондонському (з 1966 — професор). З 1973 — професор Оксфордського університету.
Основні роботи в галузі загальної теорії відносності і теорії гравітації. Досліджував глобальну структуру простору-часу, властивості причинних зв'язків між точками простору-часу, рівняння полів з нульовою масою спокою. У 1964—65 розвинув апарат математичних методів для вивчення асимптотичних властивостей простору-часу поблизу «нескінченності», увівши поняття конформного перетворення простору-часу. Дав строгі визначення кількох типів «нескінченності». Сформулював (1964—73) низку теорем про наявність сингулярностей у просторі-часі, зокрема, у 1969 разом зі С. Хокінгом довів найсильнішу з усіх теорем деякого широкого класу (теорема Хокінга — Пенроуза) (у 1965 довів першу теорему про сингулярності, що призвело до виникнення глобальних методів вивчення простору-часу). Використовуючи конформну інваріантність, дав трактування гравітаційного випромінювання за допомогою нульової поверхні на нескінченності.
Премії Дж. Адамса (1966—67), Д. Хейнемана (1971). медаль А. Еддінгтона (1975) та ін.