Віхерт Еміль (26.12.1861-19.03.1928) — німецький фізик і геофізик, член-кореспондент Берлінської АН (1911). Народився в Тільзіті. У 1889 здобув ступінь доктора філософії Кенігсберзького університету, де й працював. З 1897 працював у Геттінгенському університеті (з 1898 — професор) і з 1899 — директор Інституту геофізики при університеті.
Роботи стосуються електродинаміки, вивчення рентгенівських і катодних променів, геофізики, теорії відносності. Незалежно від Дж. Стокса дав перші теоретичні уявлення про походження рентгенівських променів (1896). Розробив метод прямого визначення швидкості частинок катодних променів, визначив їхній питомий заряд (дослід Віхерта). Незалежно від Дж. Дж. Томсона відкрив електрон. Дослідив розподіл мас усередині Землі, форму Землі, земний магнетизм, землетруси, поширення сейсмічних хвиль під час землетрусів. Розробив теорію автоматичних сейсмографів і теорію мікросейсмічних явищ. У 1897 встановив існування ядра Землі.
Член-кореспондент Петербурзької АН (1912).