Іваненко Дмитро Дмитрович (народився 29.07.1904) — радянський фізик-теоретик, доктор фізико-математичних наук. Народився в Полтаві. Закінчив Ленінградський університет (1927). Працював у Ленінградському фізико-технічному інституті. У 1929—31 — завідувач теоретичного відділу Харківського фізико-технічного інституту, потім — у вишах Ленінграда, Томська, Свердловська і Києва. З 1943 — професор Московського університету.
Робота стосується квантової теорії поля, теорії ядра, синхротронного випромінювання, єдиної теорії поля, теорії гравітації, історії фізики. Разом з В. О. Фоком, узагальнивши рівняння Дірака на випадок тяжіння, розробив теорію паралельного перенесення спінорів (1929), з В. А. Амбарцумяном розвинув теорію дискретного простору-часу (1930). У 1932 встановив протонно-нейтронну модель ядра, розглядаючи нейтрон як елементарну частинку, і вказав, що при бета-розпаді електрон народжується подібно до фотона. Разом з Є. М. Гапоном почав розробку оболонок протонів і нейтронів у ядрах. Разом з І. Е. Таммом показав можливість взаємодії через частинки, що мають масу спокою, і заклав основи першої польової нефеноменологічної теорії парних (електронно-нейтринних) ядерних сил (1934). Передбачив (1944) разом з І. Я. Померанчуком синхротронне випромінювання, що випускається релятивістськими електронами в магнітних полях, і розробив з А. О. Соколовим його теорію (Державна премія СРСР, 1950). Встановив (1938) нелінійне спінорне рівняння. Розробляв нелінійну єдину теорію, що враховує кварки і субкварки. Розвивав калібрувальну теорію гравітації, що враховує поряд з кривиною також і кручення. Його учні: В. І. Мамасахлісов, М. М. Міріанашвілі, А. М. Бродський, Н. Гулієв, Д. Ф. Курделаідзе, В. В. Рачинський, В. І. Родічев, А. О. Соколов та ін.