Йоффе Абрам Федорович (29.10.1880-14.10.1960) — радянський фізик, академік (1920, член-кореспондент 1918), віце-президент (1926—29, 1942—45). Народився в місті Ромни. Закінчив Петербурзький технологічний інститут (1902). У 1903—06 — практикант, асистент у лабораторії В. Рентгена в Мюнхенському університеті. У 1906 почав працювати в Петербурзькому політехнічному інституті. У 1913—48 — професор і в 1919—48 декан (з перервами) фізико-механічного факультету інституту. У 1918 з ініціативи Йоффе створюється фізико-технічний відділ у Рентгенологічному та радіологічному інституті (реорганізований у 1923 в Ленінградський фізико-технічний інститут), а в 1919 — фізико-механічний факультет у Політехнічному інституті. На базі цих центрів фізичної науки в СРСР у наступні роки була створена розгалужена мережа науково-дослідних інститутів фізичного профілю (фізико-технічні інститути в Харкові, Дніпропетровську, Свердловську, Томську, Інститут хімічної фізики, Електрофізичний інститут та ін.). До 1951 був директором Ленінградського фізико-технічного інституту АН СРСР, у 1952-55 — Лабораторії напівпровідників АН СРСР, з 1955 — Інституту напівпровідників АН СРСР (у 1932—60 — також директор Агрофізичного інституту).
Наукові роботи присвячені фізиці твердого тіла та загальним питанням фізики. Особливо значний внесок ним був зроблений у фізику й техніку напівпровідників. Уже в докторській дисертації (1905) виявив майстерність експериментатора і розв'язав важливе на той час питання пружного післядіяння в кристалах. У 1913 виконав цикл робіт з вимірювання заряду електрона при зовнішньому фотоефекті і довів статистичний характер елементарного фотоефекту. Експериментально довів (1916) існування іонної провідності в кристалах — проходження іонів крізь ґратку іонного кристала під дією поля. Класичними стали дослідження Йоффе пластичної деформації рентгенографічним методом. Вивчаючи механічні властивості кристалів, виявив, що характер руйнування кристалів за даної температури визначається співвідношенням між межею плинності та межею міцності. Це відкриття мало важливе значення для техніки. Пояснив реальну міцність кристалів (1922). Першим з'ясував питання про так звані електричні аномалії кварцу, показавши, що вони пов'язані з утворенням об'ємних зарядів усередині кристала. Визначив, що незначні домішки сильно впливають на електропровідність діелектриків, і розробив методи очищення кристалів. Роботи Йоффе зі співробітниками з вивчення електричної міцності тонких шарів діелектриків завершилися створенням нових електротехнічних матеріалів і розробкою методів усунення перенапруг.
На початку 30-х років наукові інтереси Йоффе зосередилися в галузі фізики напівпровідників, де він зі співробітниками відкрив ряд явищ, важливих для технічного застосування. Дослідивши ряд напівпровідників, він виявив, що на їхні електричні властивості сильно впливають домішки, зокрема було з'ясовано, що останні в широкому діапазоні змінюють провідність і знак носіїв струму. Сформулював нову ідею про природу напівпровідникових властивостей великої групи інтерметалічних сплавів — дальтонідів — і докладно вивчив їх. Завдяки цьому був відкритий шлях до створення напівпровідникових матеріалів, властивості яких можна змінювати в широких межах. Важливою проблемою фізики напівпровідників, якою також займався Йоффе, була проблема випрямлення. Наприкінці 30-х років він сформулював уявлення про механізм випрямлення, яке в загальних рисах і сьогодні є загальноприйнятим і значною мірою сприяло успіхам промислового виготовлення діодів. Великий внесок зробив Йоффе також у проблему застосування термо- і фотоелектричних властивостей напівпровідників для перетворення теплової та світлової енергії в електричну. Розробив теорію термоелектрогенераторів і термоелектричних холодильників, висунув ідею плазмової термоелектрики. Ще напередодні війни створив сірчистоталієвий фотоелемент з ККД понад 1%.
Створив велику школу фізиків, багато з яких самі стали засновниками власних шкіл (А. П. Александров, А. И. Алиханов, Л. А. Арцимович, П. Л. Капіца, І. К. Кікоїн, Г. В. Курдюмов, І. В. Курчатов, П. І. Лукірський, Н. Н. Семенов, Ю. Б. Харитон, Я. І. Френкель, А. К. Вальтер, О. Ф. Вальтер, Я. Г. Дорфман, А. И. Лейну-ський, К. Д. Сінельніков, В. П. Жузе, А. Р. Регель, Л. С. Стильбанс та ін.).
Ленінська премія (1961, посмертно). Герой Соціалістичної Праці (1955). Державна премія СРСР (1942). Член багатьох академій наук і наукових товариств. У 1924—30 — головний редактор «Журналу прикладної фізики», у 1931—38 — «Журналу експериментальної і теоретичної фізики», 1931—59 — «Журналу технічної фізики». Ім'я Йоффе присвоєно Ленінградському фізико-технічному інституту АН СРСР.