Зельдович Яків Борисович (народився 8.03.1914) — радянський фізик, академік (1958; член-кореспондент 1946). Народився в Мінську. У 1931 почав працювати в Інституті хімічної фізики АН СРСР. З 1964 працює в Інституті прикладної математики АН СРСР, з 1966 — також професор Московського університету.
Роботи присвячені хімічній фізиці, теорії горіння, фізиці ударних хвиль і детонації, фізичній хімії, фізиці ядра і елементарних частинок, астрофізиці і космології. Є одним із засновників макроскопічної кінетики. У теорії горіння знайшов зв'язок між швидкістю поширення полум'я і кінетикою хімічних реакцій у ньому, розв'язав такі важливі задачі, як підпалювання суміші розжареною поверхнею, визначення фронту поширення полум'я та ін. Створив фізичні основи внутрішньої балістики ракетних порохових двигунів. У теорії детонації обґрунтував гіпотезу Чепмена — Жуге, вперше пояснив явище межі детонації, розв'язав задачу удару з великою швидкістю по поверхні середовища та ін.
У 1939—40 разом з Ю. Б. Харитоном дав розрахунок ядерного ланцюгового процесу в урані, дослідив ефект відходу нейтронів під поріг поділу через розсіяння, розвинув теорію гомогенного реактора на теплових нейтронах і теорію резонансного поглинання нейтронів ядрами урану-238, розглянув кінетику реактора і вказав на принципову роль запізнюваних нейтронів для регулювання його роботи. Будучи одним з найближчих співробітників І. В. Курчатова, брав безпосередню участь у розв'язанні проблеми використання ядерної енергії.
Передбачив можливість утримання ультрахолодних нейтронів у посудині з відбивними стінками, мюонний каталіз (1953) і розробив його теорію. Вказав на можливість існування ядер з великим надлишком нейтронів (*Не). Увів поняття лептонних зарядів (1952—53), передбачив бета-розпад заряджених піонів (1954) і разом з С. С. Герштейном — явище збереження векторного струму (1955). Вказав на існування нових електромагнітних характеристик частинок, що виникають при порушенні парності, і вперше (1958—60) звернув увагу на існування зарядового форм-фактора нейтрино та на порушення парності стану атомів за рахунок слабкої взаємодії електрона з ядром. У 1958 запропонував метод виявлення короткоживучих частинок шляхом вимірювання розподілу числа подій за ефективною масою продуктів розпаду, який став одним з основних при пошуку і вивченні резонансів.
З початку 60-х років інтереси Зельдовича зосередилися переважно в галузі астрофізики і космології. Ним була розроблена теорія будови надмасивних тіл з масою від сотень тисяч до мільярдів мас Сонця, дана повна якісна картина останніх етапів еволюції звичайних зір різної маси, досліджено властивості «чорних дір» і процеси, які можуть допомогти виявити їх існування. Фундаментальні результати отримав у теорії процесів у «гарячому» Всесвіті: побудував теорію взаємодії гарячої плазми Всесвіту, що розширюється, та випромінювання, розглянув процеси спотворення спектра реліктового випромінювання і виникнення дрібномасштабних флуктуацій інтенсивності випромінювання, розвинув теорію росту збурень у «гарячому» Всесвіті, дослідив останню стадію формування галактик.
Створив школу релятивістської астрофізики. Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1953, 1956), лауреат Ленінської (1957) і чотирьох Державних премій СРСР (1943, 1949, 1951, 1953). Золота медаль І. В. Курчатова (1977). Член низки закордонних академій наук.