Ахієзер Олександр Ілліч (народився 31.Х 1911) — радянський фізик-теоретик, академік АН УРСР (1964). Народився в місті Черикові. Закінчив Київський політехнічний інститут (1934). З 1934 працює в Харківському фізико-технічному інституті АН УРСР (з 1938 — керівник теоретичного відділу), у 1940—75 — також завідувач кафедри Харківського університету.
Роботи присвячені ядерній фізиці, квантовій електродинаміці, фізиці елементарних частинок, фізиці плазми, магнітній гідродинаміці, теорії твердого тіла, магнетизму. Розвинув теорію розсіяння фотона фотоном в області високих енергій і теорію когерентного розсіяння фотона в полі ядра.
Спільно з І. Я. Померанчуком виконав піонерські дослідження з розсіяння повільних нейтронів кристалами і передбачив «холодні» нейтрони (1941), побудував теорію резонансних ядерних реакцій (1948) і теорію дифракційного розсіяння швидких заряджених частинок ядрами (1949). У 1955 з О. Г. Ситенком передбачив ефект дифракційного розщеплення дейтрона і дав його теорію. Зробив внесок у теорію лінійних прискорювачів електронів і важчих частинок. Розвинув теорію радіаційних поправок до низки квантово-електродинамічних ефектів в області високих енергій. Виконав великий цикл робіт з електродинаміки адронів, зокрема з М. П. Рекало сформулював правило еквідистантності для різних електромагнітних характеристик адронів (1964), модель кварків узагальнив на електромагнітні процеси за участю адронів, встановив кваркову структуру фотона.
Разом з учнями розвинув електродинаміку плазми, передбачив (1948) з Я. Б. Файнбергом пучкову нестійкість плазми. З Г. Я. Любарським і народився В. Половиним сформулював умову еволюційності і встановив критерій стійкості магнітогідродинамічних хвиль.
Уперше сформулював (1946) концепцію магнонів, на основі якої передбачив (1956) спільно з В. Г. Бар'яхтаром і С. В. Пелетмінським нове явище — магнітоакустичний резонанс і побудував (1959) теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках. Виконав основоположні роботи з теорії поглинання звуку в діелектриках і металах. Розробив (1957) теорію поглинання ультразвуку в металах (спільно з М. І. Кагановим і Г. Я. Любарським), що поклала початок дослідженням з електронної акустики в СРСР.
Створив теоретичну школу (В. Г. Бар'яхтар, Я. Б. Файнберг, Д. В. Волков, С. В. Пелетмінський, О. Г. Ситенко та ін.). Премія Л. І. Мандельштама (1948).