Александров Анатолій Петрович ( народився 13.02.1903) — радянський фізик, академік (1953; член-кореспондент 1943), президент АН СРСР (з 1975). Народився у місті Тараща (нині Київська обл.). Закінчив Київський університет (1930) і працював у Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР. У 1946-55-директор Інституту фізичних проблем АН СРСР, з 1960 — Інституту атомної енергії імені І. В. Курчатова. Роботи присвячені ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, фізиці полімерів, ядерному реакторобудуванню. Перші дослідження стосувалися фізики діелектриків і вивчення механічних та електричних властивостей високомолекулярних сполук. У 1935 разом з С. М. Журковим і П. П. Кобеко розробив статистичну теорію міцності, яка стала складовою частиною сучасної фізичної теорії довговічності твердих тіл. Один із творців фізики полімерів. Головним результатом його досліджень у цій галузі є розробка основ релаксаційної теорії фізичних властивостей полімерів та її експериментальне обґрунтування. Його дослідження еластичності та міцності гум і пластифікації полімерів стали важливим внеском у розв'язання проблеми отримання високоякісних синтетичних каучуків і пластмас. У роки Великої Вітчизняної війни здійснював наукове керівництво роботами із захисту кораблів від магнітних мін. Спільно з І. В. Курчатовим і В. М. Тучкевичем розробив метод протимінного захисту кораблів, що отримав ефективне застосування (Державна премія СРСР, 1942). Після війни разом з І. В. Курчатовим працював над створенням радянської атомної науки і техніки. Він і очолювані ним колективи в короткий термін виконали складні і трудомісткі фізичні дослідження та розробки, необхідні для розв'язання атомної проблеми. Протягом багатьох років розробляє наукові та технічні проблеми ядерної енергетики. Під його науковим керівництвом створено низку потужних водо-водяних реакторів, встановлених, зокрема, на Нововоронезькій АЕС і АЕС у Райнсберзі (НДР). Багато зробив для використання атомної енергії у флоті, був науковим керівником першого у світі надводного судна з ядерним двигуном — атомного криголама «Ленін», а також наступних атомоходів «Арктика» та «Сибір». Створив школу фізиків-ядерників. Тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1960, 1973), лауреат Ленінської премії (1959) і Державних премій СРСР (1942, 1949, 1951, 1953). Золоті медалі І. В. Курчатова (1968), М. В. Ломоносова (1978), С. І. Вавилова (1978) та ін.
Александров Анатолій Петрович
Александров Анатолій Петрович ( народився 13.02.1903) — радянський фізик, академік (1953; член-кореспондент 1943), президент АН СРСР (з 1975). Народився у місті Тараща (нині Київська обл.). Закінчив Київський університет (1930) і працював у Ленінградському фізико-технічному інституті АН СРСР. У 1946-55-директор Інституту фізичних проблем АН СРСР, з 1960 — Інституту атомної енергії імені І. В. Курчатова. Роботи присвячені ядерній фізиці, фізиці твердого тіла, фізиці полімерів, ядерному реакторобудуванню. Перші дослідження стосувалися фізики діелектриків і вивчення механічних та електричних властивостей високомолекулярних сполук. У 1935 разом з С. М. Журковим і П. П. Кобеко розробив статистичну теорію міцності, яка стала складовою частиною сучасної фізичної теорії довговічності твердих тіл. Один із творців фізики полімерів. Головним результатом його досліджень у цій галузі є розробка основ релаксаційної теорії фізичних властивостей полімерів та її експериментальне обґрунтування. Його дослідження еластичності та міцності гум і пластифікації полімерів стали важливим внеском у розв'язання проблеми отримання високоякісних синтетичних каучуків і пластмас. У роки Великої Вітчизняної війни здійснював наукове керівництво роботами із захисту кораблів від магнітних мін. Спільно з І. В. Курчатовим і В. М. Тучкевичем розробив метод протимінного захисту кораблів, що отримав ефективне застосування (Державна премія СРСР, 1942). Після війни разом з І. В. Курчатовим працював над створенням радянської атомної науки і техніки. Він і очолювані ним колективи в короткий термін виконали складні і трудомісткі фізичні дослідження та розробки, необхідні для розв'язання атомної проблеми. Протягом багатьох років розробляє наукові та технічні проблеми ядерної енергетики. Під його науковим керівництвом створено низку потужних водо-водяних реакторів, встановлених, зокрема, на Нововоронезькій АЕС і АЕС у Райнсберзі (НДР). Багато зробив для використання атомної енергії у флоті, був науковим керівником першого у світі надводного судна з ядерним двигуном — атомного криголама «Ленін», а також наступних атомоходів «Арктика» та «Сибір». Створив школу фізиків-ядерників. Тричі Герой Соціалістичної Праці (1954, 1960, 1973), лауреат Ленінської премії (1959) і Державних премій СРСР (1942, 1949, 1951, 1953). Золоті медалі І. В. Курчатова (1968), М. В. Ломоносова (1978), С. І. Вавилова (1978) та ін.