Бломберген Ніколас (народився 11.03.1920) — американський фізик, член Національної АН (1960). Народився в Дордрехті (Нідерланди). Закінчив Утрехтський університет (1943). У 1947—49 працював у Лейденському університеті. З 1949 працює в Гарвардському університеті (з 1957 — професор).
Роботи стосуються ядерного магнітного та електронного парамагнітного резонансу, квантової електроніки, нелінійної оптики, лазерної спектроскопії. У 1956 запропонував використовувати метод трьох рівнів для створення квантових підсилювачів радіодіапазону на парамагнітних кристалах (парамагнітні мазери) і дав схему твердотільного мазера безперервної дії. Рекомендував використовувати як робочу речовину мазера монокристали етилсульфату гадолінію (запропонований мазер було створено в 1957).
У 1948 разом із Е. Парселлом і Р. Паундом увів поняття про спінову температуру, вищу, ніж температура ґратки, разом із ними ж заклав основи мікроскопічної теорії релаксації в рідинах. У 1949 увів уявлення про дифузію спіна.
Незалежно від Дж. Вебера розробив (1959) квантові лічильники. Запропонував (1960) як стандарт частоти використовувати мазер із нульовим полем. З П. Першаном незалежно від Н. Кролла і Р. В. Хохлова розробив фізику нелінійних середовищ (1962), відкрив низку законів нелінійної оптики. У 1962 розробив теорію нелінійної взаємодії чотирьох світлових хвиль (зокрема, теорію генерації 3-ї гармоніки) і теорію вимушеного комбінаційного розсіяння. Експериментально спостерігав 2-гу гармоніку рубінового лазера при відбитті від напівпровідникового кристала арсеніду галію (1963), вимушене комбінаційне розсіяння в полі пікосекундних світлових імпульсів, вимушене концентраційне розсіяння (1970). Незалежно від А. Павлова виявив (1974) вузькі двофотонні резонанси, поклавши тим самим початок методу двофотонної бездоплерівської спектроскопії. Вивчав багатофотонну дисоціацію молекул у сильному інфрачервоному полі. За внесок у розвиток лазерної спектроскопії удостоєний 1981 року Нобелівської премії.
Національна медаль за науку (1974) та ін.