Бор Нільс Хендрік Давид (7.10.1885-18.11.1962) — видатний данський фізик-теоретик, один із творців сучасної фізики, член Данського королівського товариства (1917), президент з 1939. Народився в Копенгагені. Закінчив Копенгагенський університет (1908). У 1911—12 працював у Кембриджі в Дж. Дж. Томсона, у 1912—13 — у Манчестері в Е. Резерфорда. З 1916 — професор Копенгагенського університету і з 1920 — директор заснованого ним Інституту теоретичної фізики, який став міжнародним центром фізиків-теоретиків і відіграв велику роль у міжнародному спілкуванні вчених (Інститут Нільса Бора).
Як учений Бор формувався в дуже гострий для фізики період, коли вона впритул підійшла до вивчення світу атомних процесів і пов'язаних з ними полів. Роботи М. Планка, А. Ейнштейна, аналіз спектрів випромінювання атомів уже показали незвичність закономірностей мікросвіту. Було накопичено величезний експериментальний матеріал, вельми суперечливий у світлі раніше відомих законів. Потрібен був принципово новий підхід для створення фізичної картини атомних процесів. Важлива заслуга Бора і полягала в тому, що він знайшов такий підхід. Він орієнтував фізиків на дослідження суперечливих сторін фізичної реальності мікросвіту, сформулював ідею про дискретність енергетичних станів атомів, у світлі нових ідей побудував атомну модель, відкривши умови стійкості атомів, і пояснив велике коло явищ.
У 1913, виходячи з ідеї М. Планка про квантування енергії, Бор на основі моделі атома Резерфорда створив свою теорію воднеподібного атома, засновану на двох постулатах, які прямо суперечили класичним уявленням і законам. Це була перша квантова модель атома, що поклала початок новій ері в атомній теорії. Згідно з цією теорією планетарна структура атома і властивості його спектра випромінювання легко пояснюються, якщо припустити, що рух електрона в атомі «підпорядковується» деяким обмеженням, які Бор сформулював у вигляді двох постулатів. Бор установив наявність в атомі стаціонарних дозволених орбіт, рухаючись якими електрон, всупереч законам електродинаміки, не випромінює енергію, проте може стрибком перейти на ближчу до ядра також дозволену орбіту, випустивши при цьому квант енергії, що дорівнює різниці енергій атома в стаціонарних станах, розробив деякі правила квантування. Теорія Бора дала змогу пояснити цілу низку складних питань будови атома і фактів, чого не була спроможна зробити класична фізика. Зокрема, Бор знайшов основні закони спектральних ліній і електронних оболонок атомів, пояснив (1923) особливості періодичної системи хімічних елементів, запропонувавши свій варіант зображення періодичної системи елементів, і того ж року дійшов уявлення про оболонкову структуру атома, засновану на класифікації електронних орбіт за головним і азимутальним квантовими числами. За створення квантової теорії планетарного атома в 1922 удостоєний Нобелівської премії.
У 1918 сформулював важливий для нової атомної теорії принцип відповідності, який показує, коли саме суттєві квантові обмеження, а коли досить і класичної фізики. Багато зробив Бор для становлення й інтерпретації квантової механіки, що виникла в 20-х роках нашого століття. Зусиллями Бора та його співробітників і учнів було створено струнку систему фізичних ідей квантової механіки. У 1927 сформулював важливий для її розуміння принцип доповнюваності, що призвело до його відомих дискусій з А. Ейнштейном про детермінізм. Критика з боку Ейнштейна, за визнанням самого Бора, сприяла глибшому розумінню ним квантової механіки.
В інтерпретації нових ідей і фактів, у теорії пізнання Бор іноді висловлював помилкові філософські твердження, а окремі його формулювання були приводом для тлумачення його висловлювань у позитивістському дусі. Однак, як пише В. О. Фок, «загальне враження від усіх робіт Бора, починаючи з найперших, — їхня глибока діалектичність. Бора не турбують суперечності, що виникають тоді, коли до суттєво нових явищ природи підходять з погляду старих понять і старих поглядів, він шукає розв'язання суперечностей у нових ідеях». Радянські фізики і філософи багато зробили для матеріалістичного осмислення позитивного внеску Бора у фізику. Вони проводили таку лінію, щоб виключити будь-яку можливість для позитивістів використати цей внесок.
Бор багато зробив і для розвитку ядерної фізики. Він — автор теорії складеного ядра (1936), один із творців крапельної моделі ядра (1936) і теорії поділу атомного ядра (1939). Разом із Дж. Уїлером (незалежно від Я. І. Френкеля) дав кількісну інтерпретацію поділу ядра, увівши так званий параметр поділу, передбачив спонтанний поділ урану.
У 1912 сформулював важливу теорему статистичної механіки, переоткриту в 1919 Ж. Ван Левей (теорема Бора — Ван Левен).
Створив велику інтернаціональну школу фізиків (Ф. Блох, О. Бор, В. Вайскопф, Г. Казимир, О. Клейн, Г. Крамерс, Л. Д. Ландау, К. Меллер, У. Нішіна, А. Пайс, Л. Розенфельд, С. Росселанд, Дж. Уїлер та ін.)
Почесний член понад 20 академій наук світу, у т. ч. іноземний член АН СРСР (1929).