Черенков Павло Олексійович ( народився 28.07.1904) — радянський фізик, академік (1970; член - кореспондент 1964). Народився в с. Нова Чигла (тепер Воронезької обл.). Закінчив Воронезький університет (1928). З 1930 працює у Фізичному інституті АН СРСР, з 1948 — також професор Московського енергетичного інституту, з 1951 — Московського інженерно-фізичного інституту.
Роботи стосуються фізичної оптики, ядерної фізики, фізики космічних променів, прискорювальної техніки. Наукову діяльність почав у 1932 під керівництвом С. І. Вавилова, досліджуючи люмінесценцію розчинів уранових солей під дією гамма-променів. У результаті цих досліджень виявив (1934), що поряд зі звичайною люмінесценцією, спричиненою гамма-променями, виникає ще й світіння, що відрізняється від люмінесцентного світла (випромінювання Вавилова — Черенкова). Встановив (1936) фундаментальну властивість цього випромінювання — його спрямованість, що виявилося вирішальним для з'ясування природи випромінювання і створення його теорії, яку розробили (1937) І. Є. Тамм та І. М. Франк. Відкритий ефект, що проявляється у світінні речовин під дією заряджених частинок надсвітлової швидкості, дістав назву ефекту Вавилова — Черенкова (Державна премія, 1946; Нобелівська премія, 1958). Висунув ідею використання цього випромінювання для реєстрації заряджених частинок (черенковські лічильники).
Зробив внесок у створення перших електронних прискорювачів — синхротронів.
Зокрема, брав участь у проектуванні та спорудженні синхротрона на 250 МеВ (Державна премія СРСР, 1952). Вивчав взаємодію гальмівного випромінювання з нуклонами і ядрами, фотоядерні та фотомезонні реакції. У 1977 за цикл робіт з дослідження розщеплення легких ядер гамма-квантами високих енергій методом камер Вільсона, що діють у потужних пучках електронних прискорювачів, удостоєний Державної премії СРСР.