Дорфман Яків Григорович (7.04.1898—5.02.1974) — радянський фізик, доктор фізико-математичних наук (1934). Народився в Петербурзі. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1925). У 1921—31 працював у Ленінградському фізико-технічному інституті, у 1932—38 — в Уральському фізико-технічному інституті, у 1938—44 — завідувач сектору фізики Азербайджанської філії АН СРСР, у 1945—58 — Ленінградському гідрометеорологічному інституті, у 1958—64 — у Всесоюзному інституті наукової і технічної інформації, з 1965 — завідувач сектору історії фізики Інституту історії природознавства і техніки АН СРСР.
Дослідження в галузі фізики твердого тіла, магнетизму, історії фізики. Висунув (1923) ідею електронного парамагнітного резонансу, експериментально довів (1927), що наявне у феромагнетиках внутрішнє магнітне поле має немагнітне походження. У 1930 спільно з І. К. Кікоїним передбачив зміну контактного потенціалу феромагнетика в магнітному полі, з Я. І. Френкелем побудував теорію доменної структури. Перший дослідив (1933) питання про величину магнітного моменту у феромагнітних сплавах, розглядаючи d-електрони як основні носії магнітного моменту, а s-електрони провідності — основні носії хімічного зв'язку. У 1951 передбачив діамагнітний циклотронний резонанс у напівпровідниках. Автор двотомної «Всесвітньої історії фізики».