Ейлер Леонард (15.04.1707-18.09.1783) — математик, механік і фізик. Народився в Базелі (Швейцарія). Навчався (1720—24) у Базельському університеті, де його вчителями були відомі математики того часу Якоб та Йоганн Бернуллі. Маючи видатні здібності, особливо до математики, вже в 1722 здобув ступінь магістра мистецтв. У 1727 за рекомендацією братів Миколи і Данила Бернуллі (синів Й. Бернуллі), з якими він був у дружніх стосунках по Базелю, почав працювати ад'юнктом математики в Петербурзькій АН; з нею пов'язана вся його подальша діяльність. У Петербурзі жив у 1727—41 і з 1766 до кінця життя. У 1741—66 працював у Берлінській АН, але підтримував тісний зв'язок з Петербурзькою АН. Обидва петербурзькі періоди життя Ейлера були надзвичайно плідними в науковому відношенні, тут ним було підготовлено близько 500 наукових праць. Загальна ж кількість праць Ейлера сягає майже 850, серед яких близько 20 фундаментальних книг. Значний інтерес становить і його наукове листування (близько 3 000 листів).
Дослідження Ейлера стосувалися багатьох розділів математики та її застосувань, де він заклав основи низки наукових напрямів. Зокрема, поклав початок теорії функцій комплексної змінної, варіаційного числення, теорії спеціальних функцій та ін.
Фізичні дослідження Ейлера присвячені механіці, оптиці, акустиці, теплоелектриці, математичній фізиці. Він намагався побудувати єдину картину світу і фізичних процесів. За Ейлером, усі оптичні, електричні, магнітні, теплові та інші явища — це взаємодія «грубої» матерії і більш «тонкої» речовини, менш густої, але більш пружної — ефіру. Механічні переміщення ефіру створювали, на думку Ейлера, усю розмаїтість явищ природи. В оптиці створив власну хвильову теорію світла, намагаючись пояснити найвідоміші світлові явища коливаннями ефіру, вивів формулу залежності показника заломлення від параметрів середовища і променя, що заломлюється, формулу для фокусної відстані двоопуклої лінзи, вважав (1752), що колір тіл залежить від частоти світлового променя, що максимальна довжина хвилі відповідає червоним променям, а мінімальна — фіолетовим та ін. На думку С. І. Вавілова, Ейлер першим записав рівняння плоскої гармонічної хвилі.
Встановив закон збереження моменту кількості руху (1746), розвинув теорію моментів інерції, заклав основи перетворення механіки з геометричної в аналітичну (1736).
Займався теорією теплоти, вважаючи, що «теплота є певним рухом найдрібніших частинок тіл», досліджував природу електрики і намагався пояснити електричні явища, розвинув теорію магнетизму, засновану на вихорах.
Поряд із Д. Бернуллі є творцем механіки рідин і газів. Зокрема, сформулював основні закони руху ідеальної рідини (1755). Праці присвячені також акустиці (математична теорія музики, поширення звуків у трубах змінного перерізу, теорія музичних інструментів), теорії пружності, опору матеріалів, теорії стійкості корабля, балістиці, математичній фізиці (задачі про коливання струн, пластин, мембран та ін.). За філософськими поглядами був стихійним матеріалістом.
Член багатьох академій наук, зокрема Петербурзької (1742), Берлінської, Паризької, Лондонського королівського товариства.