Фермі Енріко (29.09.1901-28.02.1954) — італійський фізик, член Національної академії деї Лінчеї (1935). Народився в Римі. Закінчив Пізанський університет (1922). У 1923 працював у Гетінгенському університеті в М. Борна, у 1924 — у Лейденському в П. Еренфеста, потім викладав у Римському та Флорентійському університетах, з 1926 — професор Римського університету. У 1938 емігрував до США. У 1939 — 42 — професор Колумбійського університету, у 1942—45 — Чиказького університету (у 1944—45 — завідувач відділу в Лос-Аламоській лабораторії). З 1946 — професор Інституту ядерних досліджень (Чикаго).
Праці в галузі атомної та ядерної фізики, статистичної механіки, фізики космічних променів, фізики високих енергій, астрофізики, технічної фізики. У 1925 (грудень) розробив (незалежно від П. Дірака) статистику частинок з напівцілим спіном (статистика Фермі — Дірака), у 1928 дав наближену схему опису й розрахунку основного стану багатоелектронних атомів (модель атома Томаса —Фермі). Є одним із основоположників квантової електродинаміки, розробив (1929— 30) канонічні правила квантування поля (підхід, відмінний від схеми Гайзенберга — Паулі). У 1933 — 34 створив кількісну теорію бета-розпаду, що поклала початок теорії слабких взаємодій. У 1934 відкрив штучну радіоактивність, зумовлену нейтронами, виявив явище сповільнення нейтронів і дав його теорію (Нобелівська премія, 1938). Висловив ідею про отримання внаслідок опромінення урану нейтронами нових (зауранових) елементів, у 1936 відкрив селективне поглинання нейтронів. Ці експериментальні праці Фермі із співробітниками (Е. Амальді, Б. Понтекорво, Ф. Разетті, Е. Сегре) поклали початок нейтронній фізиці.
У 1939 створив кількісну теорію іонізаційних втрат енергії зарядженими частинками, що враховує поляризацію речовини. Тоді ж, незалежно від Ф. Жоліо-Кюрі, Л. Сциларда та інших, експериментально довів, що при поділі ядер урану повільними нейтронами випромінюються 2 — 3 нових нейтрони, і довів можливість здійснення ланцюгової ядерної реакції поділу урану. Вперше зареєстрував (1941) нейтрони, що випускаються при спонтанному поділі. Разом з Г. Андерсоном виконав цикл досліджень зі сповільнення й дифузії нейтронів у графіті, розробив метод визначення критичних розмірів реагуючого середовища (експоненціальний дослід Фермі).
Побудував перший ядерний реактор і 2 грудня 1942 вперше здійснив його запуск, отримавши самопідтримувану ланцюгову реакцію. Поклав початок нейтронній оптиці і нейтронній спектроскопії. В останні роки життя дослідження Фермі здебільшого стосувалися фізики високих енергій. У 1949 розкрив механізм прискорення первинних частинок у космічних променях, розробив теорію походження космічних променів і в 1950 — статистичну теорію множинного утворення частинок (мезонів). Проводив дослідження взаємодії піонів із протонами, відкрив у 1952 перший адронний резонанс — ізотопічний квадруплет. Разом з Ч. Янгом у 1949 запропонував першу складену модель елементарних частинок, у якій як фундаментальні частинки розглядалися нуклони й антинуклони (модель Фермі — Янга).
Член багатьох академій наук і наукових товариств, іноземний член АН СРСР (1929). На його честь названо 100-й хімічний елемент — фермій, у США засновано премію імені Е. Фермі, його ім'я присвоєно Чиказькому інституту ядерних досліджень.
Створив велику школу фізиків (Е. Амальді, Ф. Разетті, Е. Сегре, Е. Персіко, Б. Понтекорво, Дж. Бернардіні, Дж. Вік, Е. Майорана, Б. Россі, Дж. Рака, Дж. Оккіаліні та ін., кінець 20-х - 30-ті роки, Рим; Г. Андерсон, М. Гелл-Манн, Р. Гарвін, М. Гольдбергер, Т. Лі, Ч. Янг, Дж. Чу, О. Чемберлен, М. Розенблют, Дж. Штейнбергер та ін., 40 — 50-ті роки, Чикаго).
Праці в галузі атомної та ядерної фізики, статистичної механіки, фізики космічних променів, фізики високих енергій, астрофізики, технічної фізики. У 1925 (грудень) розробив (незалежно від П. Дірака) статистику частинок з напівцілим спіном (статистика Фермі — Дірака), у 1928 дав наближену схему опису й розрахунку основного стану багатоелектронних атомів (модель атома Томаса —Фермі). Є одним із основоположників квантової електродинаміки, розробив (1929— 30) канонічні правила квантування поля (підхід, відмінний від схеми Гайзенберга — Паулі). У 1933 — 34 створив кількісну теорію бета-розпаду, що поклала початок теорії слабких взаємодій. У 1934 відкрив штучну радіоактивність, зумовлену нейтронами, виявив явище сповільнення нейтронів і дав його теорію (Нобелівська премія, 1938). Висловив ідею про отримання внаслідок опромінення урану нейтронами нових (зауранових) елементів, у 1936 відкрив селективне поглинання нейтронів. Ці експериментальні праці Фермі із співробітниками (Е. Амальді, Б. Понтекорво, Ф. Разетті, Е. Сегре) поклали початок нейтронній фізиці.
У 1939 створив кількісну теорію іонізаційних втрат енергії зарядженими частинками, що враховує поляризацію речовини. Тоді ж, незалежно від Ф. Жоліо-Кюрі, Л. Сциларда та інших, експериментально довів, що при поділі ядер урану повільними нейтронами випромінюються 2 — 3 нових нейтрони, і довів можливість здійснення ланцюгової ядерної реакції поділу урану. Вперше зареєстрував (1941) нейтрони, що випускаються при спонтанному поділі. Разом з Г. Андерсоном виконав цикл досліджень зі сповільнення й дифузії нейтронів у графіті, розробив метод визначення критичних розмірів реагуючого середовища (експоненціальний дослід Фермі).
Побудував перший ядерний реактор і 2 грудня 1942 вперше здійснив його запуск, отримавши самопідтримувану ланцюгову реакцію. Поклав початок нейтронній оптиці і нейтронній спектроскопії. В останні роки життя дослідження Фермі здебільшого стосувалися фізики високих енергій. У 1949 розкрив механізм прискорення первинних частинок у космічних променях, розробив теорію походження космічних променів і в 1950 — статистичну теорію множинного утворення частинок (мезонів). Проводив дослідження взаємодії піонів із протонами, відкрив у 1952 перший адронний резонанс — ізотопічний квадруплет. Разом з Ч. Янгом у 1949 запропонував першу складену модель елементарних частинок, у якій як фундаментальні частинки розглядалися нуклони й антинуклони (модель Фермі — Янга).
Член багатьох академій наук і наукових товариств, іноземний член АН СРСР (1929). На його честь названо 100-й хімічний елемент — фермій, у США засновано премію імені Е. Фермі, його ім'я присвоєно Чиказькому інституту ядерних досліджень.
Створив велику школу фізиків (Е. Амальді, Ф. Разетті, Е. Сегре, Е. Персіко, Б. Понтекорво, Дж. Бернардіні, Дж. Вік, Е. Майорана, Б. Россі, Дж. Рака, Дж. Оккіаліні та ін., кінець 20-х - 30-ті роки, Рим; Г. Андерсон, М. Гелл-Манн, Р. Гарвін, М. Гольдбергер, Т. Лі, Ч. Янг, Дж. Чу, О. Чемберлен, М. Розенблют, Дж. Штейнбергер та ін., 40 — 50-ті роки, Чикаго).