Річ у тім, що існує один цікавий факт: у будь-якому явищі правило правої руки завжди трапляється двічі або взагалі парне число разів, і в результаті будь-яке явище завжди виглядає симетричним. Коротко кажучи, раз ми не можемо відрізнити північний полюс від південного, то не можемо відрізнити і праву сторону від лівої. Може здатися, що визначити, де знаходиться північний полюс магніту, дуже просто. Північним кінцем магнітної стрілки компаса буде той, що вказує на північ. Але це знову локальна властивість, пов'язана з географією Землі, все одно, що вказівка, у якому боці знаходиться Чикаго, і тому не йде в рахунок. Якщо ви бачили стрілку компаса, то, ймовірно, помітили, що її північний кінець пофарбований у якусь подобу синього кольору. Але це вже справа рук людини, яка пофарбувала стрілку. Тож усе це — умовні критерії.
От якби магніт мав ту властивість, що, придивившись до нього уважно, ми б виявили на його північному полюсі бороду, що росте, якої немає на південному, і це було б загальним правилом, тобто якби існував якийсь єдиний спосіб, що дозволяє відрізнити північний полюс магніту від південного, то це був би кінець симетрії при відображенні.
Щоб яскравіше уявити собі всю проблему в цілому, уявіть, що ви розмовляєте по радіо з якоюсь істотою, що знаходиться дуже далеко від вас. Ми не можемо послати йому якогось зразка, щоб він його побачив; от якби ми, наприклад, могли послати пучок світла, то ми послали б світло, поляризоване по колу в правий бік, і сказали б: «Зверни увагу на напрямок обертання поляризації цього світла, ми називаємо його правим». Але ми не можемо послати йому нічого подібного, а можемо лише говорити з ним. Наш співрозмовник знаходиться дуже, дуже далеко, в якомусь невідомому світі, і не може бачити того, що бачимо ми. Ми не можемо сказати: «Поглянь на Велику Ведмедицю. Дивись, як розташовані її зорі. Під правою стороною ми розуміємо...» Ми можемо тільки говорити з ним по радіо.
Припустімо, нам захотілося розповісти йому про себе. Ну, найкраще почати з чисел: «Тік, тік — два, тік, тік, тік — три...», так що поступово він вивчить ці два слова, а потім більше. Через деякий час ви настільки познайомитеся з ним, що він вас запитає: «Послухай, друже, а який ти
на вигляд?» Ви почнете описувати себе і насамперед скажете: «Мій зріст один метр 75». «Зачекай,— скаже він, - що таке метр?» Чи можна пояснити йому, що таке метр? Звісно, можна! Ви скажете: «Тобі відомий діаметр атома водню, так от, мій зріст становить 17 000 000 000 діаметрів атома водню!» Це можливо, бо фізичні закони не інваріантні щодо зміни масштабу, а тому ми можемо визначити абсолютну довжину. Отже, ми визначили розмір нашого тіла; можна описати й загальну форму тіла: розповісти, що у нас є кінцівки з п'ятьма відростками на кінцях і т. д., і так без особливих труднощів він з нашого опису зрозуміє, як ми виглядаємо. Він навіть може виліпити нашу модель і, поглянувши на неї, сказати: «Е-е, та ти, друже, зовсім, непоганий. Але от що в тебе всередині?» І ми почнемо описувати йому наші внутрішні органи, дійдемо до серця, ретельно опишемо його форму і скажемо: «Помісти його в ліву сторону грудей». «Куди, куди? У ліву сторону? А що це таке?» — здивується він. І от як же описати йому, у якому боці знаходиться серце, якщо він не може бачити того, що бачимо ми, і ніколи не отримував від нас нічого, що дозволило б йому зрозуміти, де ж власне ліва сторона. Чи можна це зробити?
От якби магніт мав ту властивість, що, придивившись до нього уважно, ми б виявили на його північному полюсі бороду, що росте, якої немає на південному, і це було б загальним правилом, тобто якби існував якийсь єдиний спосіб, що дозволяє відрізнити північний полюс магніту від південного, то це був би кінець симетрії при відображенні.
Щоб яскравіше уявити собі всю проблему в цілому, уявіть, що ви розмовляєте по радіо з якоюсь істотою, що знаходиться дуже далеко від вас. Ми не можемо послати йому якогось зразка, щоб він його побачив; от якби ми, наприклад, могли послати пучок світла, то ми послали б світло, поляризоване по колу в правий бік, і сказали б: «Зверни увагу на напрямок обертання поляризації цього світла, ми називаємо його правим». Але ми не можемо послати йому нічого подібного, а можемо лише говорити з ним. Наш співрозмовник знаходиться дуже, дуже далеко, в якомусь невідомому світі, і не може бачити того, що бачимо ми. Ми не можемо сказати: «Поглянь на Велику Ведмедицю. Дивись, як розташовані її зорі. Під правою стороною ми розуміємо...» Ми можемо тільки говорити з ним по радіо.
Припустімо, нам захотілося розповісти йому про себе. Ну, найкраще почати з чисел: «Тік, тік — два, тік, тік, тік — три...», так що поступово він вивчить ці два слова, а потім більше. Через деякий час ви настільки познайомитеся з ним, що він вас запитає: «Послухай, друже, а який ти
на вигляд?» Ви почнете описувати себе і насамперед скажете: «Мій зріст один метр 75». «Зачекай,— скаже він, - що таке метр?» Чи можна пояснити йому, що таке метр? Звісно, можна! Ви скажете: «Тобі відомий діаметр атома водню, так от, мій зріст становить 17 000 000 000 діаметрів атома водню!» Це можливо, бо фізичні закони не інваріантні щодо зміни масштабу, а тому ми можемо визначити абсолютну довжину. Отже, ми визначили розмір нашого тіла; можна описати й загальну форму тіла: розповісти, що у нас є кінцівки з п'ятьма відростками на кінцях і т. д., і так без особливих труднощів він з нашого опису зрозуміє, як ми виглядаємо. Він навіть може виліпити нашу модель і, поглянувши на неї, сказати: «Е-е, та ти, друже, зовсім, непоганий. Але от що в тебе всередині?» І ми почнемо описувати йому наші внутрішні органи, дійдемо до серця, ретельно опишемо його форму і скажемо: «Помісти його в ліву сторону грудей». «Куди, куди? У ліву сторону? А що це таке?» — здивується він. І от як же описати йому, у якому боці знаходиться серце, якщо він не може бачити того, що бачимо ми, і ніколи не отримував від нас нічого, що дозволило б йому зрозуміти, де ж власне ліва сторона. Чи можна це зробити?