Френкель Яків Ілліч (10.02.1894-23.01.1952) — радянський фізик-теоретик, член-кореспондент АН СРСР (1929). Народився в Ростові-на-Дону. Закінчив Петроградський університет (1916). У 1918—21 викладав у Кримському університеті. З 1921 працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (старший фізик, керівник робіт, завідувач теоретичного відділу) і водночас викладав у Політехнічному інституті, де протягом 30 років очолював кафедру теоретичної фізики.
Основні роботи стосуються фізики твердого тіла, магнетизму, фізики рідин, фізики ядра. Застосувавши квантову механіку до електронної теорії металів, першим сформулював основні концепції квантової теорії електропровідності, встановив основне положення сучасної електронної теорії про те, що кінетична енергія електронів провідності в металах практично не залежить від температури, а визначається квантовими умовами. Дав теорію руху атомів та іонів у кристалах, ввів поняття про дефекти кристалічної ґратки — «дефекти за Френкелем» (1926) і поняття про рухливі дірки (діркова провідність), отримав теоретичний вираз для електропровідності іонних кристалів. У 1931 розробив теорію поглинання світла твердими діелектриками і запропонував ідею екситонів. Зазначив, що тунелювання як квантове явище зумовлює протікання струму через контакт двох провідників, розділених тонким ізолювальним прошарком, і незалежно від інших застосував (1932) уявлення про квантовомеханічне тунелювання до розгляду випрямлення на контакті «метал — напівпровідник».
Пояснив природу феромагнетизму, розробивши в 1928 незалежно від В. Гайзенберга першу квантовомеханічну теорію феромагнетизму, засновану на обмінній взаємодії електронів (колективізована модель). У 1930 разом з Я. Г. Дорфманом дав теорію доменної будови феромагнетиків.
Ввів уявлення про коливально-поступальний рух молекул у рідинах і побудував кінетичну теорію рідин. Розвинув молекулярну теорію плинності твердих тіл, теорію дифузії та в'язкості.
Першим ввів (1936) поняття температури збудженого атомного ядра і тлумачення його розпаду як «випаровування» частинок з «нагрітого» ядра. Незалежно від Н. Бора розробив у 1936 краплинну модель ядра і незалежно від нього та Дж. Уілера сформулював у 1939 основи теорії поділу важких ядер, передбачивши спонтанний поділ.
Виконав також низку астрофізичних, біофізичних і геофізичних досліджень. Розвинув теорію виродженого релятивістського газу і застосував її до проблеми будови зір, обчислив межу для маси стабільної зорі, речовина якої перебуває у виродженому стані.
Автор перших вітчизняних курсів теоретичної фізики, видав у різні роки «Статистичну механіку», «Електродинаміку», «Хвильову механіку», «Курс теоретичної механіки на основі векторного та тензорного аналізу», «Кінетичну теорію рідин» (Державна премія СРСР, 1947).