Фрідман Олександр Олександрович (29.06.1888 —16.09.1925) - радянський фізик і математик. Народився в Петербурзі. Закінчив Петербурзький університет (1910) і був залишений при ньому для підготовки до професорського звання. З 1920 — професор Петроградського університету. Незадовго до смерті став директором Головної геофізичної обсерваторії.
Основні роботи в галузі механіки стисливої рідини, теорії турбулентності, динамічної метеорології, фізики атмосфери, релятивістської космології. У книзі «Досвід гідромеханіки стисливої рідини» (1922) заклав основи теоретичної метеорології. Отримав важливі результати із загальної проблеми турбулентності. Зокрема, у 1924 запропонував разом з Л. В. Келлером загальний метод опису структури турбулентності. З В. К. Фредериксом першим ознайомив російських фізиків із загальною теорією відносності. У 1922—23 у статтях «Про кривизну простору» та «Про можливість світу зі сталою від'ємною кривизною простору» знайшов нестаціонарні розв'язки гравітаційного рівняння Ейнштейна, довівши можливість існування нестаціонарного (розширюваного) Всесвіту. Цей результат ліг в основу сучасної космології. У 1929 його теорія підтвердилась відкриттям явища розбігання галактик.
Премія В. І. Леніна (1931, посмертно). Під впливом Фрідмана сформувалися як вчені М. Є. Кочін, Г. А. Грінберг, Б. І. Ізвеков, І. А. Кібель, Л. Г. Лойцянський, А. І. Лур'є, П. Я. Полубарінова-Кочіна та ін. Президією АН СРСР заснована премія імені О. О. Фрідмана.