Гааз Вандер Йоганнес де (21.03.1878-26.04.1960) — нідерландський фізик, член Нідерландської АН (1922). Народився в Ліссе. У 1895-1917 працював у Лейдені, Берліні, Потсдамі, у Тейлорівському музеї в Гарлемі, у 1917 — 22 — професор Вищої технічної школи в Делфті, у 1922—24 — Гронінгенського університету, у 1924—48 — професор Лейденського університету і директор кріогенної лабораторії імені Г. Камерлінг-Оннеса.
Роботи присвячені фізиці низьких температур і надпровідності. Досліджував ефекти при низьких температурах, надпровідність магнетиків, досяг рекордно низької температури 0,0002 К. У 1915 разом з А. Ейнштейном експериментально виявив і теоретично пояснив явище, яке полягає в тому, що тіло при намагнічуванні вздовж певної осі набуває навколо неї обертального імпульсу, пропорційного намагніченості (ефект Ейнштейна — де Гааза). У 1930 разом з Л. В. Шубниковим відкрив при низьких температурах залежність електричного опору вісмуту від оберненої величини магнітного поля (ефект Шубникова — де Гааза), а в 1931 з П. ван Альфеном — залежність магнітної сприйнятливості металів від напруженості магнітного поля (ефект де Гааза — ван Альфена).
Медаль Б. Румфорда (1934).