Skip to main content
Вся фізика

Гайзенберг Вернер Карл

Гайзенберг Вернер Карл (5.12.1901-1.02.1976) — німецький фізик-теоретик, один із творців квантової механіки. Народився у Вюрцбурзі. Закінчив Мюнхенський (1923) і Геттінгенський (1924) університети. У 1927—41 — професор теоретичної фізики Лейпцизького університету, у 1941—45 — директор Інституту фізики кайзера Вільгельма і професор Берлінського університету. У 1946—58 — директор Фізичного інституту і професор Геттінгенського університету. З 1958 — директор Інституту фізики та астрофізики і професор Мюнхенського університету. Праці стосуються квантової механіки, квантової електродинаміки, релятивістської квантової теорії поля, теорії ядра, магнетизму, фізики космічних променів, теорії елементарних частинок, філософії природознавства. У 1925 розробив матричну механіку — перший варіант квантової механіки (Нобелівська премія, 1932). У 1926 пояснив відмінність двох систем термів для пара- і ортогелію: паратерми відповідають симетричним, а ортотерми — антисиметричним розв'язкам хвильового рівняння. У 1927 сформулював принцип невизначеності, що обмежує застосування до мікрооб'єктів класичних понять і уявлень. Разом із П. Діраком висунув у 1928 ідею обмінної взаємодії, увівши обмінні сили, і незалежно від Я. І. Френкеля розробив першу квантовомеханічну теорію феромагнетизму, засновану на обмінній взаємодії електронів (модель локалізованих спінів). У 1929 разом із В. Паулі здійснив спробу дати формулювання квантової електродинаміки, увівши загальну схему квантування полів. Розвинув (1934—36) теорію дірок Дірака. Слідом за ним постулював (1934) існування ефекту поляризації вакууму. Слідом за Д. Д. Іваненком дійшов до протонно-нейтронної моделі ядра (1932). У 1932 увів поняття ізотопічного спіна, показав, що ядерні сили насичувальні. Побудував теорію ядерних сил, розвинувши ідею обмінної взаємодії Іваненка — Тамма. У 1943 в квантовій теорії поля ввів матрицю розсіяння (S-матрицю), яка є важливим інструментом для опису взаємодії. В останні роки зусилля Гайзенберга були спрямовані на створення єдиної теорії поля. У 1958 проквантував нелінійне спінорне рівняння Іваненка (рівняння Іваненка — Гайзенберга). Чимало його праць присвячено філософським проблемам фізики, зокрема теорії пізнання, де він переважно стоїть на позиціях ідеалізму. Почесний член багатьох академій наук і наукових товариств. Медалі К. Маттеуччі, М. Планка та ін.