Лебедєв Петро Миколайович (8.03.1866—14.03.1912) — російський фізик-експериментатор. Народився в Москві. У 1884 — 87 навчався в Московському технічному училищі, де почав фізичні дослідження. Закінчив Страсбурзький університет (1891). У 1892 почав працювати в Московському університеті (з 1900 — професор). У 1911 на знак протесту проти реакційних дій царського міністра освіти Л. Кассо залишив університет разом із багатьма прогресивними викладачами і на приватні кошти створив нову фізичну лабораторію при міському університеті імені А. Л. Шанявського.
Відомий як блискучий експериментатор-віртуоз, автор досліджень, виконаних скромними засобами на межі технічних можливостей того часу, але вражаючих глибокою інтуїцією і геніальністю. У 1895 вперше створив комплекс пристроїв для генерування і приймання міліметрових електромагнітних хвиль довжиною 6 і 4 мм, встановив їхнє відбиття, подвійне заломлення, інтерференцію та ін. У 1899 експериментально довів існування тиску світла на тверді тіла, а в 1907 —на гази, що стало прямим підтвердженням електромагнітної теорії світла. Досліди зі світлового тиску принесли Лебедєву світову славу. З цього приводу У. Томсон казав: «Я все життя воював із Максвеллом, не визнаючи його світлового тиску, і от... Лебедєв змусив мене здатися перед його дослідами».
Здійснив також оригінальні експерименти з магнетизму тіл, що обертаються, висунув глибокі ідеї щодо природи міжмолекулярних сил і походження хвостів комет, займався також питаннями акустики, зокрема ультраакустики.
Створив першу фізичну школу в Росії (П. П. Лазарєв, С. І. Вавилов. М. М. Андрєєв, В. К. Аркадьєв, А. С. Предводителєв, Н. А. Капцов, А. Р. Коллі, Т. П. Кравець, В. Д. Зернов, А. Б. Млодзеєвський, В. І. Романов. К. П. Яковлєв та ін.). Його ім'ям названо Фізичний інститут Академії наук СРСР і премію, яку присуджує Президія АН СРСР за найкращі роботи в галузі фізики.