Закон збереження заряду, один з фундаментальних строгих законів природи, що полягає в тому, що алгебраїчна сума електричних зарядів будь-якої замкненої (електрично ізольованої) системи залишається незмінною, які б процеси не відбувалися всередині цієї системи. Встановлений у 18 ст. Відкриття електрона, який є носієм негативного електричного заряду, і протона, що має такий самий за величиною позитивний заряд, довело, що електричні заряди існують не самі по собі, а пов'язані з частинками (заряд є внутрішньою властивістю частинок). Пізніше були відкриті й інші елементарні частинки, що несуть позитивний або негативний заряд, рівний за величиною заряду електрона. Таким чином, електричний заряд дискретний: заряд будь-якого тіла становить ціле кратне елементарного електричного заряду.
Оскільки кожна частинка характеризується певним, притаманним їй електричним зарядом, в області фізичних явищ, в якій не відбувається взаємоперетворень частинок, закон збереження заряду можна розглядати як наслідок збереження числа частинок. Так, при електризації макроскопічних тіл число заряджених частинок не змінюється, а відбувається лише їхній перерозподіл у просторі: заряджені частинки переносяться з одного тіла на інше. У фізиці елементарних частинок, для якої характерні процеси взаємоперетворень частинок, число частинок не зберігається — одні частинки зникають, інші народжуються, але при цьому закон збереження заряду завжди строго виконується: сумарний заряд залишається незмінним при всіх взаємодіях і перетвореннях частинок. Народження «нової» зарядженої частинки можливе лише або при одночасному зникненні «старої» частинки з таким самим зарядом, або в парі з іншою частинкою, що має заряд протилежного знака (наприклад, у процесі народження пари частинка-античастинка); при цьому в усіх таких перетвореннях повинні виконуватися інші закони збереження — енергії, кількості руху тощо.
Закон збереження заряду разом із законом збереження енергії «пояснює» стійкість електрона. Електрон (і позитрон) — найлегша із заряджених частинок, тому він ні на що не може розпастися: розпад на важчі заряджені частинки (наприклад, мюон, π-мезон) заборонений законом збереження енергії, а розпад на легші нейтральні частинки (фотон, нейтрино) заборонений законом збереження заряду. Про точність, з якою виконується закон збереження заряду, можна судити з того, що електрон не втрачає свого заряду принаймні протягом 5*1021 років.
Оскільки кожна частинка характеризується певним, притаманним їй електричним зарядом, в області фізичних явищ, в якій не відбувається взаємоперетворень частинок, закон збереження заряду можна розглядати як наслідок збереження числа частинок. Так, при електризації макроскопічних тіл число заряджених частинок не змінюється, а відбувається лише їхній перерозподіл у просторі: заряджені частинки переносяться з одного тіла на інше. У фізиці елементарних частинок, для якої характерні процеси взаємоперетворень частинок, число частинок не зберігається — одні частинки зникають, інші народжуються, але при цьому закон збереження заряду завжди строго виконується: сумарний заряд залишається незмінним при всіх взаємодіях і перетвореннях частинок. Народження «нової» зарядженої частинки можливе лише або при одночасному зникненні «старої» частинки з таким самим зарядом, або в парі з іншою частинкою, що має заряд протилежного знака (наприклад, у процесі народження пари частинка-античастинка); при цьому в усіх таких перетвореннях повинні виконуватися інші закони збереження — енергії, кількості руху тощо.
Закон збереження заряду разом із законом збереження енергії «пояснює» стійкість електрона. Електрон (і позитрон) — найлегша із заряджених частинок, тому він ні на що не може розпастися: розпад на важчі заряджені частинки (наприклад, мюон, π-мезон) заборонений законом збереження енергії, а розпад на легші нейтральні частинки (фотон, нейтрино) заборонений законом збереження заряду. Про точність, з якою виконується закон збереження заряду, можна судити з того, що електрон не втрачає свого заряду принаймні протягом 5*1021 років.