Ленгмюр Ірвінг (31.01.1881-16.08.1957) — американський фізик і хімік, член Національної АН. Народився в Нью-Йорку. Закінчив Колумбійський університет (1903). у 1906 здобув ступінь доктора в Гьоттінгенському університеті. У 1909 — 57 працював у лабораторії «Дженерал електрик компані» (у 1929 —50 — заступник директора). Фізичні роботи присвячені вивченню розрядів у газах, фізиці плазми, електроніці, атомній фізиці, зокрема хімічним реакціям при високих температурах і низьких тисках, термічним ефектам у газах, атомній структурі, термоіонній емісії, хімічним силам у твердих тілах, рідинах і поверхневих плівках. Багато з цих робіт привели до розвитку низки технологій. Зробив істотний внесок у дослідження процесів в електронних лампах, встановивши в 1913 закон для густини струму термоелектронної емісії (закон Ленгмюра). Його дослідження явищ електричних розрядів у газах і термоіонної емісії були використані при конструюванні різних електронних приладів. Побудував газотронний випрямляч. У 1911 отримав атомарний водень і запропонував процес зварювання металів у водневому полум'ї (водневий пальник Ленгмюра). У 1913 сконструював молекулярний манометр, у 1916 — перший конденсаційний парортутний вакуумний насос. Розвинув (1912) теорію теплопровідності. Розробив у 1919 модель атома (модель атома Ленгмюра). У 1929 разом із Л. Тонксом ввів поняття плазми і плазмових коливань (ленгмюрівські коливання). Відомий рівнянням Ленгмюра — Саха (1924). Побудував (1919) теорію хімічної валентності (теорія Льюїса—Ленгмюра). У 1916 дав рівняння ізотерми мономолекулярної адсорбції.
Нобелівська премія з хімії (1932). Член низки академій наук і наукових товариств. Медалі Д. Юза (1918). Б. Румфорда (1920), Дж. Гіббса (1930), Б. Франкліна (1934), М. Фарадея (1938, 1943) та ін.