Ленц Емілій Християнович (24.02.1804— 10.02.1865) — російський фізик, член Петербурзької АН (1834). Народився в Дерпті (нині Тарту). Навчався в Дерптському університеті. У 1836 очолив кафедру фізики і фізичної географії Петербурзького університету, з 1840 — декан фізико-математичного ф-ту, з 1863 — ректор. Викладав також у Морському корпусі (1835—41), у Михайлівській артилерійській академії (1848 — 61) і Педагогічному інституті (1851-59).
Основні роботи в галузі електромагнетизму. У 1833 встановив правило визначення напрямку електрорушійної сили індукції (закон Ленца), а в 1842 (незалежно від Дж. Джоуля) — закон теплової дії електричного струму (закон Джоуля — Ленца). Спільно з Б. С. Якобі вперше розробив методи розрахунку електромагнітів в електричних машинах, встановив існування в останніх «реакції якоря». Відкрив оборотність електричних машин.
Вивчав залежність опору металів від температури.
Роботи стосуються також геофізики. У 1823 — 26 брав участь у навколосвітній подорожі на шлюпі «Підприємство», здійснив важливі геофізичні дослідження. Учнями Ленца були М. П. Авенаріус, Ф. Ф. Петрушевський, Ф. Н. Шведов, Р. Е. Ленд, О. І. Савельєв, Н. П. Слугінов та ін.