Ліфшиц Ілля Михайлович (13.01.1917-23.10.1982) — радянський фізик-теоретик, академік (1970; член - кореспондент 1960), академік АН УРСР (1967). Брат Є. М. Ліфшиця. Народився в Харкові. Закінчив Харківський університет (1936) і Харківський політехнічний інститут (1938). У 1937 — 68 працював у Харківському фізико-технічному інституті (з 1941 — завідувач теоретичного відділу) і одночасно з 1944 завідував кафедрою Харківського університету. З 1969 — завідувач теоретичного відділу Інституту фізичних проблем АН СРСР і з 1964 — професор Московського університету.
Роботи стосуються фізики твердого тіла, головним чином загальної теорії конденсованого стану речовини (динамічна теорія кристалічної ґратки, електронна теорія металів, проблема енергетичного спектра невпорядкованих систем, теорія квантових кристалів, теорія фазових переходів та ін.). Встановив зв'язок між спостережуваними властивостями металів і геометрією та топологією їхньої поверхні Фермі, висунув ідею відновлення енергетичного спектра конденсованих тіл за експериментальними даними і обґрунтував можливість розв'язання такої задачі. В результаті в 1954 — 65 Ліфшицем спільно з учнями була побудована сучасна електронна теорія металів (Ленінська премія, 1967).
Ліфшицю належать піонерські роботи у вивченні поведінки електронів у невпорядкованих системах. Він вперше проаналізував енергетичний спектр кристалів з дефектами, відкрив локальні і квазілокальні рівні, побудував термодинаміку шаруватих і ниткоподібних структур. Розробив теорію одного з основних процесів пластичної деформації — процесу двійникування (1948), а також теорію дифузійно-в'язкої течії полікристалічних тіл.
Багато робіт Ліфшиця присвячено фізичній кінетиці. З'ясував кінетику руйнування надпровідного стану магнітним полем і струмом, першим простежив кінетику фазових переходів II роду і кінетику переходу металу з надпровідного стану в нормальний під дією магнітного поля. Побудував теорію квантових переходів I роду при низьких температурах. Передбачив фазовий перехід 2½ роду (1960) і явище квантової дифузії (1969). Є одним із творців сучасної динамічної теорії твердого тіла і фізики квантових кристалів. Дослідження стосуються також статистичної термодинаміки полімерів.
Створив школу з фізики твердого тіла (А. Ф. Андреєв, Е. А. Канер, М. І. Каганов, А. М. Косевич, Ф. Г. Басс, В. В. Слєдов, В. М. Цукерник та ін.). Премії Ф. Саймона, Л. І. Мандельштама.