Пайєрлс Рудольф Ернст (народився 5.06.1907) — англійський фізик-теоретик, член Лондонського королівського товариства (1945). Народився в Берліні. Навчався в Берлінському, Мюнхенському і Лейпцизькому університетах. У 1929—32 працював у Політехнікумі в Цюриху, потім — у Манчестерському (1933—35) і Кембриджському (1935-37) університетах. У 1937-63 — професор Бірмінгемського університету (у 1940-45 проводив дослідження в галузі атомної енергії в Бірмінгемі, Нью-Йорку і Лос-Аламосі). У 1963—74 — професор Оксфордського університету.
Роботи присвячені математичній фізиці, квантовій механіці, квантовій електродинаміці, ядерній фізиці, теорії твердого тіла, магнетизму. Розвинув квантову теорію теплопровідності в неметалевих кристалах (1931) і загальну теорію діамагнетизму в металах. Разом із Ф. Блохом розглянув поведінку електронів у кристалічній ґратці, з Ф. Лондоном увів поняття про проміжний стан надпровідників. У 1933 дав якісну теорію ефекту де Гааза — ван Альфена. Разом з іншими започаткував сучасну квантову теорію магнітних властивостей речовини і теорію екситонів. У 1929 незалежно від Я. І. Френкеля висунув ідею діркової провідності. Відомий також «моделлю Пайєрлса — Набарро».
У 1934 з Х. Бете розглянув можливість експериментального виявлення нейтрино в оберненому бета-розпаді і побудував (1934—35) теорію системи «нейтрон — протон». Разом з О. Фрішем дав оцінку критичної маси урану-235. Розробляв методи розрахунку ланцюгової ядерної реакції поділу і розділення ізотопів урану.
У 1930 разом із Л. Д. Ландау детально дослідив обмеження, що вводяться в квантовомеханічний опис релятивістськими вимогами. У 1948 побудував класичну електродинаміку з взаємодією певного типу, у 1954 спробував дати формулювання нелокальної електродинаміки, в якій задовольнялася б вимога калібрувальної інваріантності. Розробив (1959) формалізм теорії розсіяння.
Королівська медаль (1959), медалі Х. Лоренца (1962), М. Планка (1963), премія Е. Фермі (1980) та ін.