Ломоносов Михайло Васильович (19.02.1711 — 15.04.1765) — видатний російський вчений, мислитель-матеріаліст, член Петербурзької АН (1745). Народився в с. Денисівка Архангельської губ. (нині с. Ломоносово Архангельської обл.). У 1731—35 — навчався в Слов'яно-греко-латинській академії в Москві, у 1735—36 — в університеті при Петербурзькій АН, у 1736—41 — проходив навчання за кордоном у Марбурзі та Фрайберзі.
Повернувшись до Росії, був обраний у 1742 ад'юнктом, а в 1745 — академіком Петербурзької АН. Роботи присвячені фізиці, хімії, астрономії, гірничій справі, металургії та ін. Ломоносов зосередив дослідження на найактуальніших проблемах фізики і хімії того часу. Висловив ряд нових положень і гіпотез, зробив ряд відкриттів, які випередили свій час і передбачили досягнення фізики XIX ст. Експериментально довів закон збереження речовини. У 1756 виконав класичний дослід, показавши, що в запаяній посудині при нагріванні без доступу повітря вага металу не збільшується і при цьому загальна маса посудини залишається незмінною (закон збереження маси речовини). Аналогічний експеримент був виконаний А. Лавуазьє лише в 1774. І хоча саме після цих робіт Лавуазьє закон збереження маси речовини при хімічних реакціях остаточно увійшов у науку, пріоритет Ломоносова у відкритті цього закону є незаперечним. Уявляв природу як єдине ціле, де все взаємопов'язане. Усі процеси в природі відбуваються так, що зміни в одному місці обов'язково пов'язані зі змінами в іншому. При цьому ніщо не зникає безслідно і не виникає з нічого. Ломоносов говорить про будь-які «зміни, які в натурі мають місце» та про «їх загальне збереження» (закон збереження матерії та руху Ломоносова).
Розробив точні методи зважування і був основоположником впровадження фізичних методів у хімію, намагався застосувати в хімії методи точного кількісного аналізу. При вивченні природи основним вважав дослід, що було найхарактернішою рисою його як вченого. Вивчав рідкий, газоподібний і твердий стани тіл, детально розробив термометрію, досить точно калібрував свої ртутні термометри. З досить високою для свого часу точністю визначив коефіцієнт розширення газів. Розробив також чимало конструкцій різних фізичних, метеорологічних та ін. приладів (близько 100), зокрема віскозиметр, прилад для визначення твердості тіл, пірометр, котел для дослідження речовини при низькому і високому тисках, анемометр, газовий барометр та ін. Був непримиренним противником концепції невагомих і, всупереч більшості вчених, які займалися вигадуванням невагомих для пояснення різних фізичних процесів, розробив свій погляд на світ і процеси, що в ньому відбуваються. За Ломоносовим, навколишній світ складається з вагомої матерії (яка своєю чергою складається з нечутливих частинок) та ефіру. Усі тіла складаються з «корпускулів» (у сучасній термінології — молекул), що містять певну кількість «елементів» (атомів). Між атомами і молекулами він проводив чітку межу, близько підійшов до ідеї молекулярної будови хімічної сполуки. Усі фізичні явища розглядав як результат руху великих і малих мас вагомої матерії та ефіру. Рухом дрібних частинок уявлялася Ломоносову теплота, кінетична природа теплоти не викликала в нього жодних сумнівів. Нагрівання тіл він пов'язував із зростанням поступального і обертального руху. Близько підійшов до поняття абсолютного нуля. Свою теорію теплоти виклав у роботі «Роздуми про причину теплоти і холоду» (1747—48). Є одним із основоположників молекулярно-кінетичної теорії теплоти.
Значне місце в творчості Ломоносова посідали роботи з оптики. Він був прихильником хвильової теорії світла, розробив теорію кольорів, сконструював ряд оптичних приладів, зокрема телескоп-рефлектор (так звану нічезорову трубу), за допомогою якого спостерігав у 1761 проходження Венери по диску Сонця, що привело його до відкриття атмосфери на цій планеті. Разом з Г. В. Ріхманом проводив дослідження в галузі електрики, зокрема атмосферної. З цією метою вони використовували винайдений Ріхманом «електричний покажчик», який був прообразом електрометра. Розробив теорію утворення атмосферної електрики, походження якої пов'язував із висхідними і низхідними потоками повітря. Намагався створити загальну теорію електричних явищ, суть їх він вбачав у русі ефіру. Багато зробив для розвитку науки, культури та освіти в Росії. У 1755 за ініціативою і за проєктом М. В. Ломоносова було відкрито Московський університет, що нині носить його ім'я. Був засновником природознавства в Росії. Академія наук СРСР заснувала золоту медаль імені М. В. Ломоносова.
Повернувшись до Росії, був обраний у 1742 ад'юнктом, а в 1745 — академіком Петербурзької АН. Роботи присвячені фізиці, хімії, астрономії, гірничій справі, металургії та ін. Ломоносов зосередив дослідження на найактуальніших проблемах фізики і хімії того часу. Висловив ряд нових положень і гіпотез, зробив ряд відкриттів, які випередили свій час і передбачили досягнення фізики XIX ст. Експериментально довів закон збереження речовини. У 1756 виконав класичний дослід, показавши, що в запаяній посудині при нагріванні без доступу повітря вага металу не збільшується і при цьому загальна маса посудини залишається незмінною (закон збереження маси речовини). Аналогічний експеримент був виконаний А. Лавуазьє лише в 1774. І хоча саме після цих робіт Лавуазьє закон збереження маси речовини при хімічних реакціях остаточно увійшов у науку, пріоритет Ломоносова у відкритті цього закону є незаперечним. Уявляв природу як єдине ціле, де все взаємопов'язане. Усі процеси в природі відбуваються так, що зміни в одному місці обов'язково пов'язані зі змінами в іншому. При цьому ніщо не зникає безслідно і не виникає з нічого. Ломоносов говорить про будь-які «зміни, які в натурі мають місце» та про «їх загальне збереження» (закон збереження матерії та руху Ломоносова).
Розробив точні методи зважування і був основоположником впровадження фізичних методів у хімію, намагався застосувати в хімії методи точного кількісного аналізу. При вивченні природи основним вважав дослід, що було найхарактернішою рисою його як вченого. Вивчав рідкий, газоподібний і твердий стани тіл, детально розробив термометрію, досить точно калібрував свої ртутні термометри. З досить високою для свого часу точністю визначив коефіцієнт розширення газів. Розробив також чимало конструкцій різних фізичних, метеорологічних та ін. приладів (близько 100), зокрема віскозиметр, прилад для визначення твердості тіл, пірометр, котел для дослідження речовини при низькому і високому тисках, анемометр, газовий барометр та ін. Був непримиренним противником концепції невагомих і, всупереч більшості вчених, які займалися вигадуванням невагомих для пояснення різних фізичних процесів, розробив свій погляд на світ і процеси, що в ньому відбуваються. За Ломоносовим, навколишній світ складається з вагомої матерії (яка своєю чергою складається з нечутливих частинок) та ефіру. Усі тіла складаються з «корпускулів» (у сучасній термінології — молекул), що містять певну кількість «елементів» (атомів). Між атомами і молекулами він проводив чітку межу, близько підійшов до ідеї молекулярної будови хімічної сполуки. Усі фізичні явища розглядав як результат руху великих і малих мас вагомої матерії та ефіру. Рухом дрібних частинок уявлялася Ломоносову теплота, кінетична природа теплоти не викликала в нього жодних сумнівів. Нагрівання тіл він пов'язував із зростанням поступального і обертального руху. Близько підійшов до поняття абсолютного нуля. Свою теорію теплоти виклав у роботі «Роздуми про причину теплоти і холоду» (1747—48). Є одним із основоположників молекулярно-кінетичної теорії теплоти.
Значне місце в творчості Ломоносова посідали роботи з оптики. Він був прихильником хвильової теорії світла, розробив теорію кольорів, сконструював ряд оптичних приладів, зокрема телескоп-рефлектор (так звану нічезорову трубу), за допомогою якого спостерігав у 1761 проходження Венери по диску Сонця, що привело його до відкриття атмосфери на цій планеті. Разом з Г. В. Ріхманом проводив дослідження в галузі електрики, зокрема атмосферної. З цією метою вони використовували винайдений Ріхманом «електричний покажчик», який був прообразом електрометра. Розробив теорію утворення атмосферної електрики, походження якої пов'язував із висхідними і низхідними потоками повітря. Намагався створити загальну теорію електричних явищ, суть їх він вбачав у русі ефіру. Багато зробив для розвитку науки, культури та освіти в Росії. У 1755 за ініціативою і за проєктом М. В. Ломоносова було відкрито Московський університет, що нині носить його ім'я. Був засновником природознавства в Росії. Академія наук СРСР заснувала золоту медаль імені М. В. Ломоносова.