Магнус Генріх Густав (2.05.1802 - 4.04.1870) — німецький фізик і хімік, член Берлінської АН (1840). Народився в Берліні. Закінчив Берлінський університет (1827), продовжував навчання в Стокгольмі у Й. Берцеліуса і в Парижі у П. Дюлонга, Л. Тенара і Ж. Гей-Люссака. З 1831 працював у Берлінському університеті (з 1834 — професор, у 1861-62 — ректор).
Фізичні дослідження в галузі механіки, гідродинаміки, теплоти, оптики, магнетизму, електролізу, термоелектрики. Відкрив (1852) явище виникнення поперечної сили, що діє на тіло, яке обертається в потоці рідини або газу, що набігає на нього (ефект Магнуса). Визначав термічні коефіцієнти розширення газів (1842), пружність парів різних рідин (1843), досліджував (1854) поглинання теплових променів газами. Виконав (1848) досліди з порівняння випромінювальних здатностей різних тіл, перший експериментально довів (1860) теплопровідність водню. Вивчав поглинання газів кров'ю.
На початку 40-х років створив власну фізичну лабораторію для наукової роботи практикантів, яка була однією з перших фізичних лабораторій, і організував (1843) перший фізичний колоквіум. На базі лабораторії та гуртка вчених, що групувалися навколо Магнуса, у 1845 виникло Берлінське фізичне товариство. Створив науковий журнал «Успіхи фізики» (перший номер вийшов у 1847). Також один із засновників німецького хімічного товариства (1868). Учнями Магнуса були Г. Гельмгольц, Р. Кламзіус, А. Куідт, Г. Квінке, Дж. Гіббс, Г. Відеман, Е. Сіменс, Дж. Тіндаль, О. Г. Столєтов, А. Крьоніг та ін.