Умов Микола Олексійович (4.02.1846 — 28.01.1915) — російський фізик. Народився в Симбірську (нині Ульяновськ). Закінчив Московський університет (1867) і був залишений для підготовки до професорського звання. У 1871—93 викладав у Новоросійському університеті (Одеса), де читав лекції з теоретичної фізики (з 1875 — професор), у 1893—1911 — професор Московського університету (з 1896, після смерті О. Г. Столєтова, очолював кафедру фізики). Залишивши університет із групою передових учених у 1911 на знак протесту проти реакційних дій міністра освіти Л. А. Кассо, продовжував свою діяльність у Московському товаристві дослідників природи, яке очолював з 1897, і «Леденцовському товаристві».
Роботи присвячені теорії коливальних процесів, електриці, оптиці, земному магнетизму, молекулярній фізиці. Важливим результатом його теоретичних досліджень було створення вчення про рух енергії, яке він виклав у 1874 у своїй докторській дисертації «Рівняння руху енергії в тілах». У ній вперше ввів поняття про швидкість і напрямок руху енергії, про потік енергії, густину енергії в даній точці середовища, просторову локалізацію потоку енергії. У 1884 поняття про потік електромагнітної енергії ввів Дж. Пойнтінг, описавши рух електромагнітної енергії за допомогою вектора (вектор Умова — Пойнтінга).
У 1875 розв'язав задачу про розподіл електричних струмів на поверхні будь-якого типу (до цього задача розв'язувалася для окремих випадків). Розкрив фізичний зміст багатьох складних формул Гаусса в теорії земного магнетизму, що дало можливість визначити вікові зміни земного магнетизму. Передбачив (1888) складність атомів та їхню еволюцію. Одним із перших зрозумів і оцінив значення теорії відносності. Крім теоретичних, відомі й його експериментальні роботи: дослідження дифузії водних розчинів, поляризації світла в каламутних середовищах та ін. Був активним пропагандистом науки, популяризатором природничо-наукових знань.