Максвелл Джеймс Клерк (13.07.1831 — 5.02.1879) — англійський фізик, член Единбурзького (1855) і Лондонського (1861) королівських товариств. Народився в Единбурзі. Навчався в Единбурзькому (1847 — 50) і Кембриджському (1850 — 54) університетах. Після закінчення останнього недовгий період викладав у Триніті-коледжі, в 1856—60 — професор Абердинського університету, в 1860 —65 — Лондонського королівського коледжу, з 1871 — перший професор експериментальної фізики в Кембриджі. Під його керівництвом створена відома Кавендішська лабораторія в Кембриджі, яку він очолював до кінця свого життя. Роботи присвячені електродинаміці, молекулярній фізиці, загальній статистиці, оптиці, механіці, теорії пружності. Найвагоміший внесок Максвелл зробив у молекулярну фізику і електродинаміку. У кінетичній теорії газів, одним із засновників якої є, встановив у 1859 статистичний закон, що описує розподіл молекул газу за швидкостями (розподіл Максвелла). У 1866 він дав нове виведення функції розподілу молекул за швидкостями, засноване на розгляді прямих і зворотних зіткнень, розвинув теорію переносу в загальному вигляді, застосувавши її до процесів дифузії, теплопровідності і внутрішнього тертя, увів поняття часу релаксації. У 1867 перший показав статистичну природу другого закону термодинаміки («демон Максвелла»), в 1878 увів термін «статистична механіка». Найбільшим науковим досягненням Максвелла є створена ним у 1860 — 65 теорія електромагнітного поля, яку він сформулював у вигляді системи кількох рівнянь (рівняння Максвелла), що виражають усі основні закономірності електромагнітних явищ (перші диференціальні рівняння поля були записані Максвеллом в 1855—56). У своїй теорії електромагнітного поля Максвелл використав (1861) нове поняття — струм зміщення, дав (1864) визначення електромагнітного поля і передбачив (1865) новий важливий ефект: існування у вільному просторі електромагнітного випромінювання (електромагнітних хвиль) і його поширення в просторі зі швидкістю світла. Останнє дало йому підставу вважати (1865) світло одним із видів електромагнітного випромінювання (ідея електромагнітної природи світла) і розкрити зв'язок між оптичними й електромагнітними явищами. Теоретично обчислив тиск світла (1873). Встановив співвідношення ε = n2 (1860). Передбачив ефекти Стюарта — Толмена і Ейнштейна — де Гааза (1878), скін-ефект. Також сформулював теорему в теорії пружності (теорема Максвелла), встановив співвідношення між основними теплофізичними параметрами (термодинамічні співвідношення Максвелла), розвивав теорію кольорового зору, досліджував стійкість кілець Сатурна, показавши, що кільця не є твердими або рідкими, а являють собою рій метеоритів. Сконструював ряд приладів. Був відомим популяризатором фізичних знань. Опублікував уперше (1879) рукописи праць Г. Кавендіша.