Нейман Франц Ернст (11.09.1798-23.05.1895) — німецький фізик-теоретик, член Берлінської АН (1858). Народився в Йоахімсталі. У 1825 здобув ступінь доктора філософії в Берлінському університеті. У 1829—73 працював у Кенігсберзькому університеті (з 1829 — професор).
Основні роботи присвячені електриці, оптиці і магнетизму. Розробив (1845—48) першу математичну теорію електромагнітної індукції, установив закон електромагнітної індукції для замкнених провідників, вивів формулу для коефіцієнта взаємної індукції, увів поняття вектор-потенціалу. Досліджував поляризацію і подвійне променезаломлення, відбиття від металів. Роботи присвячені також пружності, теплопровідності, кристалофізиці, молекулярній фізиці. Установив зв'язок симетрії фізичних властивостей кристала із симетрією його форми (принцип Неймана).
У 40-х роках організував на власні кошти в Кенігсберзькому університеті фізичну лабораторію — одну з перших у Європі. У 1834 разом з К. Якобі заснував в університеті перший колоквіум з теоретичної фізики і математики. Його учнями були Г. Кірхгоф, К. Нейман, В. Фойгт та ін. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), член Лондонського королівського товариства і Паризької АН. Медаль Коплі (1887).