Прохоров Олександр Михайлович (народився 11.08.1916) — радянський фізик, один із основоположників квантової електроніки, академік (1966; член-кореспондент 1960). Народився в Атертоні (Австралія). Закінчив Ленінградський університет (1939). У 1946—82 працював у Фізичному інституті АН СРСР (з 1954 — завідувач лабораторії коливань, з 1968 — заступник директора), з 1982 — директор Інституту загальної фізики АН СРСР. З 1959 — також професор Московського університету, а з 1971 — завідувач кафедри Московського фізико-технічного інституту.
Дослідження в галузі квантової електроніки та її застосувань, радіофізики, фізики прискорювачів, радіоспектроскопії, лазерного термоядерного синтезу, нелінійної оптики, фізики твердого тіла. Експериментально довів когерентність випромінювання сантиметрових хвиль синхротрона (1951). Розробляв молекулярні стандарти частоти й часу, що привело його в 1954 (разом із М. Г. Басовим) до створення першого молекулярного генератора на аміаку (у 1953 вони сформулювали основні положення теорії молекулярного генератора і підсилювача).
У 1955 разом із Басовим запропонував принципово новий метод створення середовищ з від'ємним поглинанням — так званий метод трьох рівнів. У 1955—60 працював над створенням квантових парамагнітних підсилювачів НВЧ-діапазону, вивчив значну кількість кристалів, ефективних для застосування в цих підсилювачах, зокрема детальне дослідження рубіна дало можливість рекомендувати цей кристал для використання в квантових генераторах і підсилювачах.
У 1958 запропонував новий тип резонатора для субміліметрових хвиль — так званий відкритий резонатор у вигляді двох паралельних дзеркальних поверхонь, який набув широкого застосування в лазерній техніці.
У 1959 за розробку нового методу генерації та підсилення електромагнітних хвиль разом із Басовим удостоєний Ленінської премії, а в 1964 йому та американському фізику Ч. Таунсу за фундаментальні роботи з квантової електроніки присуджено Нобелівську премію.
З 1960 Прохоров зосереджує свої наукові інтереси на вивченні процесів, що відбуваються в лазерах, на створенні лазерів різних типів і призначення. Разом із співробітниками в 1963 розробив новий принцип дії генераторів з використанням двоквантових переходів. Створив низку оптичних генераторів безперервної дії, працює над створенням квантових генераторів в інфрачервоному діапазоні хвиль, побудував (1966) новий тип потужного газового лазера — газодинамічний лазер. Роботи Прохорова з лазерної високотемпературної плазми сприяли розвитку лазерного термоядерного синтезу, його дослідження взаємодії лазерного випромінювання з речовиною привели до відкриття низки ефектів (багатофокусна структура хвильових пучків, що поширюються в нелінійному середовищі, нетеплове резонансне збудження молекул інфрачервоним випромінюванням, яке призводить до їх дисоціації, лазерна генерація ультразвуку в поглинальному середовищі, «повільне горіння» плазми поблизу мішені та ін.). Розвиває дослідження з фізики твердого тіла, зокрема з надвисокочастотних властивостей плазми твердого тіла, створення безперервних надсильних магнітних полів тощо.
Герой Соціалістичної Праці (1969). Державна премія СРСР (1980). Академік-секретар Відділення загальної фізики і астрономії АН СРСР (з 1973), головний редактор «Великої Радянської Енциклопедії» (з 1969). Створив школу фізиків. Член низки зарубіжних академій наук і наукових товариств. Премія імені Л. І. Мандельштама (1948).