Салам Абдус (народився 29.01.1926) — фізик-теоретик. Народився в Джанзі (Пакистан). Закінчив Пенджабський (1946) і Кембриджський (1948) університети. У 1951 —54 — професор Пенджабського університету, у 1954 —56 — лектор Кембриджського університету. З 1957 — професор Імперського коледжу науки і технології Лондонського університету і з 1964 — директор Міжнародного центру теоретичної фізики в Трієсті (Італія).
Роботи стосуються квантової електродинаміки, теорії елементарних частинок, теорії гравітації. Дав (1951) повний аналіз перенормування в квантовій електродинаміці, довів (1952) перенормовуваність теорій заряджених скалярного і псевдовекторного мезонних полів, що взаємодіють з електромагнітним полем. У 1956 незалежно від Л. Д. Ландау, Т. Лі і Ч. Янга показав, що в слабких взаємодіях зберігається комбінована парність, висунув гіпотезу двокомпонентного нейтрино. У 1958 розвинув (разом із Дж. Уордом) ідею про об'єднання слабких і електромагнітних взаємодій, а в 1968 розробив (незалежно від С. Вайнберга) єдину теорію слабких і електромагнітних взаємодій, засновану на принципі калібрувальної інваріантності (теорія Вайнберга — Салама) (Нобелівська премія, 1979). Незалежно від інших висунув гіпотезу глюонів (1973), запропонував (1973 — 74) велике об'єднання, що включає сильну, електромагнітну і слабку взаємодії.
Член низки академій наук, зокрема Лондонського королівського товариства (1959), Академії наук СРСР (1971). Премія «Атом для миру» (1968) та ін.