Степанов Олександр Васильович (26.08.1908 — 16.05.1972) — радянський фізик, член-кореспондент АН СРСР (1968). Народився в Петербурзі. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут (1930). З 1924 працював у Ленінградському фізико-технічному інституті (у 1929-30 — лаборант, асистент Харківського фізико-технічного інституту), з 1937 — також у Ленінградському педагогічному інституті (з 1939 — професор).
Дослідження стосуються фізики твердого тіла. У 1933—34 висунув ідею про виникнення осередків руйнувань у кристалах внаслідок неоднорідного перебігу процесу пластичної деформації і в 1937 підтвердив її правильність. Встановив двостадійність процесу утворення зсувів у кристалах — утворення зародка зсувів і його розростання. Вивчив процес росту зародків зсувів та їх перетворення на макрозсуви, виявив при цьому існування так званих лівих і правих зсувів, або дислокацій різних знаків, інтерференцію зсувів, простежив вплив розчинення на умови зсувоутворення. Розробив низку методів дослідження напружених станів у кристалічних, напівкристалічних і анізотропних середовищах, теорію фотопружного ефекту в кубічних кристалах при плоскому навантаженому стані. Заклав (1948—50) основи фізичного вчення про руйнування періодично неоднорідних і анізотропних середовищ, розробив (1955—65) методи вимірювання пружних констант кристалів. Дослідив (з 1955) механічні властивості багатьох металів при температурах 4,2—1,6 К, виявив при цьому низку нових явищ. Зробив внесок у вивчення властивостей ниткоподібних кристалів. Розробив новий метод одержання профільованих виробів і монокристалів безпосередньо з розплаву (метод Степанова).