Баркгаузена ефект - стрибкоподібна зміна намагніченості феромагнетиків при неперервній зміні зовнішніх умов, наприклад магнітного поля. Уперше ефект спостерігався в 1919 німецьким фізиком Г. Г. Баркгаузеном (Н. G. Barkhausen): при повільному намагнічуванні феромагнетного зразка у вимірювальній котушці, надітій на зразок, він виявив у колі котушки імпульси струму, зумовлені стрибкоподібною зміною намагніченості зразка. Особливо чітко Баркгаузена ефект виявляється в магнітом'яких матеріалах на крутих ділянках кривої намагнічування і петлі гістерезису, де доменна структура змінюється в результаті процесів зміщення меж феромагнітних доменів. Наявні у феромагнетику різного роду неоднорідності (сторонні включення, дислокації, залишкові механічні напруження тощо) перешкоджають перебудові доменної структури. Коли межа домену, зміщуючись при збільшенні магнітного поля Н, натрапляє на перешкоду (наприклад, стороннє включення), вона зупиняється й залишається нерухомою при подальшому збільшенні поля. При деякому зрослому значенні поля межа долає перешкоду й стрибком переміщується далі, до чергової перешкоди, вже без збільшення поля. Через подібні затримки крива намагнічування феромагнетика має ступінчастий характер (рис.). Стрибкоподібна зміна намагніченості може бути викликана не лише полем, а й іншими зовнішніми впливами (наприклад, плавною зміною пружних напружень або температури), при яких відбувається зміна доменної структури зразка.
Баркгаузена ефект - один із безпосередніх доказів доменної структури феромагнетиків, він дає змогу визначити об'єм окремого домену. Для більшості феромагнетиків цей об'єм дорівнює 10-6—10-9 см3. Вивчення ефекту Баркгаузена дало змогу краще зрозуміти динаміку доменної структури і встановити зв'язок між числом стрибків та основними характеристиками петлі гістерезису (коерцитивною силою та ін.). За аналогією з ефектом Баркгаузена у феромагнетиках стрибки переполяризації в сегнетоелектриках також називають стрибками Баркгаузена.