Сцілард, Сілард Лео (11.02.1898-30.05.1964) — фізик. Народився в Будапешті. Закінчив Берлінський університет (1922), там же працював у 1925-32. У 1935-38 — у лабораторіях Лондона й Оксфорда, у 1939—42 — у Колумбійському університеті, у 1942—46 — у Металургійній лабораторії Чиказького університету, з 1946 — професор цього університету.
Праці стосуються ядерної фізики, ядерної техніки, термодинаміки, рентгенівської кристалографії, теорії прискорювачів, молекулярної біології, генетики, імунології. Один з перших довів, що в процесі поділу ядер урану випромінюються вторинні нейтрони, і обґрунтував можливість розвитку в урані самопідтримуваної ядерної реакції поділу (1939). Разом з В. Зінном отримав значення середнього числа вторинних нейтронів на один акт поділу (1939). Висунув ідею використання графіту як сповільнювача нейтронів (1939). Дослідження присвячені також розрахункам критичної маси урану і керуванню ядерним ланцюговим процесом. Запропонував використовувати гетерогенні системи, вказав на можливість поділу на швидких нейтронах.
Дослідження присвячені також фізиці прискорювачів. Висунув ідею лінійного резонансного прискорювача (1928), циклотрона (1929), принцип автофазування (1934) та ін. Однак ці праці тривалий час не були відомі і не справили жодного впливу на розробку прискорювачів і розвиток прискорювальної техніки.
Відкрив у 1934 разом з Т. Чалмерсом руйнування хімічного зв'язку під дією нейтронів (ефект Сціларда — Чалмерса). Біологічні праці присвячені вивченню регуляції клітинного метаболізму, утворення антитіл, процесів старіння і функціонування центральної нервової системи, молекулярних основ людської пам'яті.
Вів широку громадську діяльність. Один з ініціаторів Пагвоського руху. Автор низки меморандумів з питань, пов'язаних з новими відкриттями у фізиці, з проблемами мирного використання атомної енергії, контролю над виробництвом ядерних бомб. Член Національної АН США (1961). Премії А. Ейнштейна і «Атом для миру» (1959).