Телепортація — миттєве перенесення матеріальних предметів з однієї точки в іншу без видимого застосування чи участі фізичної сили.
Переконаність у тому, що таке явище можливе і реально існує в природі, здавна вважалася долею різного роду містиків, а наука донедавна ігнорувала цю ідею. В останні роки про телепортацію стали напівголосно говорити і в науковому світі, передусім серед фізиків-ядерників, і то лише у зв'язку з нескінченно малими частинками матерії, які можна розглядати як нематеріальні і тому такими, що не є бар'єром для миттєвого переміщення настільки ж мікроскопічного масштабу.
Є й свідчення про великомасштабні миттєві переміщення, що відбуваються як у природі, так і в лабораторних умовах. Зі старовинних іспанських джерел відомо, що 25 жовтня 1593 року в іспанському місті Мехіко несподівано з'явився солдат, чий полк, як виявилося, був розквартирований на Філіппінах, за дев'ять тисяч миль від Мексики. Солдата схопили і віддали під суд інквізиції. На суді він показав, що за кілька миттєвостей до своєї появи в Мехіко він ніс вартову службу біля палацу губернатора Філіппін у Манілі, якого на його очах щойно підступно вбили. Як він сам опинився в Мехіко, солдат не мав жодного уявлення. Через кілька місяців люди, що прибули на кораблі з Філіппін, підтвердили звістку про загибель губернатора та інші деталі розповіді солдата.
Середньовічні джерела зберегли і досить дивну розповідь про преподобну Марію з Агреди. Між 1620 і 1631 роками ця монахиня, яка «фізично» ніколи не покидала свого монастиря, тим не менш за допомогою телепортації здійснила понад п'ятсот подорожей до Америки, де зуміла навіть навернути в християнство індіанців племені юма в Нью-Мексико. У 1622 році отець Алонсо де Бенавідес у листі папі Урбану VIII просив пояснити, хто до нього встиг навернути індіанців юма в християнську віру. Самі індіанці заявили, що переходом у християнство вони завдячують «жінці в блакитному» — європейській монахині, яка залишила їм хрести, чотки і потир, яким вони користувалися, коли правили месу. Пізніше було встановлено, що цей потир належав монастирю в Агреді. Пізніше, у 1630 році, де Бенавідес відвідав Марію в монастирі в Агреді і детально розпитав її про візити до індіанців юма. Розповіді Марії повністю збіглися з тим, що місіонер бачив у індіанців.
Марія навіть зуміла детально описати звичаї та одяг індіанців. Коментуючи «Житіє преподобної Марії з Агреди», дослідник Джеймс Каррико робить такий висновок: «Те, що сестра Марія дійсно неодноразово відвідувала Америку, підтверджують документи іспанських конкістадорів, французьких дослідників і абсолютно ідентичні розповіді різних індіанських племен, які живуть на відстані багатьох тисяч миль одне від одного». У будь-якій фундаментальній книзі з історії південно-західної частини США можна знайти згадку про це безпрецедентне явище.
Далеко не завжди сучасники подій, подібних до описаних вище, сприймали їх як диво, дане згори. Ще в античності багато хто сміявся над легендами про надшвидке переміщення людей і предметів, а в середні віки церква закликала не вірити побрехенькам ненормальних чоловіків і жінок про те, що ті во плоті ширяють у повітрі. «Єпископальний канон» Х століття так пояснював витоки подібних вірувань: «З ким же, звичайно, не буває, що в нічних мареннях він нібито покидає самого себе, і хто уві сні не бачив того, чого не доводилося ніколи бачити наяву. Але хто ж може бути настільки дурним і тупоумним, щоб усе подібне, що відбувається з духом, відносити і до тілесного існування?»
Але виявляється, є всі підстави вважати, що телепортація існує у тваринному світі і є невід'ємною частиною життя північноамериканських мурах атта.
Переконаність у тому, що таке явище можливе і реально існує в природі, здавна вважалася долею різного роду містиків, а наука донедавна ігнорувала цю ідею. В останні роки про телепортацію стали напівголосно говорити і в науковому світі, передусім серед фізиків-ядерників, і то лише у зв'язку з нескінченно малими частинками матерії, які можна розглядати як нематеріальні і тому такими, що не є бар'єром для миттєвого переміщення настільки ж мікроскопічного масштабу.
Є й свідчення про великомасштабні миттєві переміщення, що відбуваються як у природі, так і в лабораторних умовах. Зі старовинних іспанських джерел відомо, що 25 жовтня 1593 року в іспанському місті Мехіко несподівано з'явився солдат, чий полк, як виявилося, був розквартирований на Філіппінах, за дев'ять тисяч миль від Мексики. Солдата схопили і віддали під суд інквізиції. На суді він показав, що за кілька миттєвостей до своєї появи в Мехіко він ніс вартову службу біля палацу губернатора Філіппін у Манілі, якого на його очах щойно підступно вбили. Як він сам опинився в Мехіко, солдат не мав жодного уявлення. Через кілька місяців люди, що прибули на кораблі з Філіппін, підтвердили звістку про загибель губернатора та інші деталі розповіді солдата.
Середньовічні джерела зберегли і досить дивну розповідь про преподобну Марію з Агреди. Між 1620 і 1631 роками ця монахиня, яка «фізично» ніколи не покидала свого монастиря, тим не менш за допомогою телепортації здійснила понад п'ятсот подорожей до Америки, де зуміла навіть навернути в християнство індіанців племені юма в Нью-Мексико. У 1622 році отець Алонсо де Бенавідес у листі папі Урбану VIII просив пояснити, хто до нього встиг навернути індіанців юма в християнську віру. Самі індіанці заявили, що переходом у християнство вони завдячують «жінці в блакитному» — європейській монахині, яка залишила їм хрести, чотки і потир, яким вони користувалися, коли правили месу. Пізніше було встановлено, що цей потир належав монастирю в Агреді. Пізніше, у 1630 році, де Бенавідес відвідав Марію в монастирі в Агреді і детально розпитав її про візити до індіанців юма. Розповіді Марії повністю збіглися з тим, що місіонер бачив у індіанців.
Марія навіть зуміла детально описати звичаї та одяг індіанців. Коментуючи «Житіє преподобної Марії з Агреди», дослідник Джеймс Каррико робить такий висновок: «Те, що сестра Марія дійсно неодноразово відвідувала Америку, підтверджують документи іспанських конкістадорів, французьких дослідників і абсолютно ідентичні розповіді різних індіанських племен, які живуть на відстані багатьох тисяч миль одне від одного». У будь-якій фундаментальній книзі з історії південно-західної частини США можна знайти згадку про це безпрецедентне явище.
Далеко не завжди сучасники подій, подібних до описаних вище, сприймали їх як диво, дане згори. Ще в античності багато хто сміявся над легендами про надшвидке переміщення людей і предметів, а в середні віки церква закликала не вірити побрехенькам ненормальних чоловіків і жінок про те, що ті во плоті ширяють у повітрі. «Єпископальний канон» Х століття так пояснював витоки подібних вірувань: «З ким же, звичайно, не буває, що в нічних мареннях він нібито покидає самого себе, і хто уві сні не бачив того, чого не доводилося ніколи бачити наяву. Але хто ж може бути настільки дурним і тупоумним, щоб усе подібне, що відбувається з духом, відносити і до тілесного існування?»
Але виявляється, є всі підстави вважати, що телепортація існує у тваринному світі і є невід'ємною частиною життя північноамериканських мурах атта.